Следы на песке - Руставели, Санчес

Как часто поднимаем мы голову ввысь, как часто говорим: «Остановись, мгновение».

Среди усталых лиц мегаполиса, мы растворились в буднях, нас унесло течение.

Нами потеряно что-то внутри, мы так одиноки в этой толпе, слышишь?

Давно стали памятью эти детские дни, огни доброты слою золою дышат.

И нам отсюда никуда не сбежать, тем плача побег не в наших правилах.

Мы рождены тут и будем здесь умирать, Богом забытые, чёртом оставлены.

Город манит словно магнит, наши души ледяны и суровы.

Кто умрёт здесь, кто будет убит, наплевать появятся новые.

Припев:

Мы дерёмся за то чего нет, тратя жизнь на поиски веры.

Ищем только вопрос и ответ, мы за были где свет.

Мы всё старше, наш волос седее, мысли туже, голос грубее.

И нет края нашей тоске, мы следы на песке.

Следы на песке, волнами смоет вода, кто мы откуда и потом отправимся куда.

В какие города, к каким берегам, и каким преклоняться Богам.

Нам тут, нам тут, не долго осталось, ведь эта эпоха лишь крошечная малость.

Это как для океана — капля воды.

Мы просто гости наследившие в времени, что есть водоворот.

В виде разлома плит тектонических пород, в виде океанов кратеров метеоритов,

Которые упали и те что на орбитах.

Скопление галактик, звёздного пути, мы одиноки или есть кого найти.

По пути от млечного до бесконечного, нам осталось малость длинною в вечность.

Припев:

Мы дерёмся за то чего нет, тратя жизнь на поиски веры.

Ищем только вопрос и ответ, мы за были где свет.

Мы всё старше, наш волос седее, мысли туже, голос грубее.

И нет края нашей тоске, мы следы на песке.

Мы все умрём и время не остановить, на что мы тратим жизнь, когда прервётся

нить.

Что мы оставим тем кто после нас, банальные вопросы сводят нас с ума.

Ищем спасение в Боге, продолжая ненавидеть, всегда считая правыми только лишь

себя.

С обидой помня только то, что разделило нас, забыв основу основ,

что мы одна семья.

Что для тебя цвет кожи, нация, религия, когда этот человек и он твой брат.

Откуда родом злая ненависть спроси себя, достойны ли мы рая, когда мы творим ад.

Послушай свой сердце, если есть оно, ты не услышишь вопрос, но будет дан ответ.

Кто ищет, тот найдёт — это проверено, всегда будь светом и обретёшь свет.

Припев:

Мы дерёмся за то чего нет, тратя жизнь на поиски веры.

Ищем только вопрос и ответ, мы за были где свет.

Мы всё старше, наш волос седее, мысли туже, голос грубее.

И нет края нашей тоске, мы следы на песке.

Як часто піднімаємо ми голову вгору, як часто говоримо: «Зупинись, мить».

Серед втомлених осіб мегаполісу, ми розчинилися в буднях, нас забрала течія.

Нами втрачено щось усередині, ми так самотні в цьому натовпі, чуєш?

Давно стали пам'яттю ці дитячі дні, вогні доброти шаром позолою дихають.

І нам звідси нікуди не втекти, тим плачучи втеча не в наших правилах.

Ми народжені тут і помиратимемо, Богом забуті, чортом залишені.

Місто манить немов магніт, наші душі крижані і суворі.

Хто помре тут, хто буде вбитий, наплювати з'являться нові.

Приспів:

Ми деремося за те, чого немає, витрачаючи життя на пошуки віри.

Шукаємо лише питання і відповідь, ми за були десь світло.

Ми все старше, наше волосся сивіше, думки тугіші, голос грубіший.

І немає краю нашої тузі, ми сліди на піску.

Сліди на піску, хвилями змиє вода, хто ми звідки і потім відправимось куди.

Які міста, до яких берегів, і яким схилятися Богам.

Нам тут, нам тут, не довго залишилося, адже ця епоха лише крихітна небагато.

Це як для океану — крапля води.

Ми просто гості, котрі успадкували у часу, що є вир.

У вигляді розлому плит тектонічних порід, у вигляді океанів кратерів метеоритів,

Які впали і те, що на орбітах.

Скупчення галактик, зоряного шляху, ми є одинокими або є кого знайти.

По шляху від млечного до нескінченного, нам залишилося трохи довгою у вічність.

Приспів:

Ми деремося за те, чого немає, витрачаючи життя на пошуки віри.

Шукаємо лише питання і відповідь, ми за були десь світло.

Ми все старше, наше волосся сивіше, думки тугіші, голос грубіший.

І немає краю нашої тузі, ми сліди на піску.

Ми все помремо і час не зупинити, на що ми витрачаємо життя, коли перерветься

нитку.

Що ми залишимо тим хто після нас, банальні питання зводять нас з розуму.

Шукаємо спасіння в Бозі, продовжуючи ненавидіти, завжди вважаючи правими тільки

себе.

З образою пам'ятаючи тільки те, що розділило нас, забувши основу основ,

що ми одна сім'я.

Що для тебе колір шкіри, нація, релігія, коли ця людина і твій брат.

Звідки родом зла ненависть спитай себе, чи гідні ми раю, коли ми творимо пекло.

Послухай своє серце, якщо є воно, ти не почуєш питання, але буде дана відповідь.

Хто шукає, той знайде— це перевірено, завжди будь світлом і знайдете світло.

Приспів:

Ми деремося за те, чого немає, витрачаючи життя на пошуки віри.

Шукаємо лише питання і відповідь, ми за були десь світло.

Ми все старше, наше волосся сивіше, думки тугіші, голос грубіший.

І немає краю нашої тузі, ми сліди на піску.