Сон - Руставели

Двое в пустынном городе: он и она,

Мертвых окон глазницы смотрят на них отовсюду,

катится вниз по щеке одиноко слеза,

они вместе сейчас, они вместе вчера,

но завтра вместе не будут.

Лёгкий ветер надежды гонит пыль по равнине дорог,

Две души завязались узлами… «Надолго ли?»

У всего в этой жизни есть срок и итог,

Что приходит внезапно, с соплями и воплями.

Но им это неважно сейчас, ведь вокруг никого,

И их чувство на сей момент шире Вселенной.

Они чаще молчат, им без слов на душе так светло,

как никому, никогда и нигде в жизни не было.

Двоє в пустельному місті: він і вона,

Мертвих вікон очниці дивляться на них звідусіль,

котиться вниз по щоці самотньо сльозу,

вони разом зараз, вони разом учора,

але завтра разом не будуть.

Легкий вітер надії жене пил по рівнині доріг,

Дві душі зав'язалися вузлами… «Чи надовго?»

У всього в цьому житті є термін і підсумк,

Що приходить раптово, з соплями і криками.

Але ним це неважливо зараз, адже навколо нікого,

І их почуття на сей момент ширше за Всесвіт.

Вони частіше мовчать, їм без слів на душі так світло,

як нікому, ніколи і ніде в житті не було.