Corsic'armes - Renaud

On se connaissait peu, je le croisais parfois

Dans un bar parisien, à deux pas de chez moi

Nous buvions quelques verres jusque tard dans la nuit

Était-ce le chemin pour devenir amis?

Il m’expliquait sa terre, son peuple, son pays

J'écoutais en silence, attendri

Me parlait d’Ajaccio, de Calvi, de Bastia

Des corrompus notoires, des élus, des mafias

Et des encagoulés réunis au fond des bois

Pour défier la justice et ce putain d’Etat

Moi qui’ai toujours aimé tous les Robins des Bois

Les peuples insoumis, j’aimais ça

Il s’est fait buter un soir aux abords du maquis

Il s’est fait flinguer, pourquoi?

Par quel ennemi?

Avait-il tué d’abord pour être tué aussi?

Était-il un rebelle?

Était-il un bandit?

Tu me manques ce soir, je parle de toi

A ta douce compagne qui pleure près de moi

Les mots qu’elle ne dit pas, c’est la loi de l’Omerta

De ce pays que j’aime quand il vit libre, épanoui

Loin du bruit, d’la fureur des fusils

Ми погано знали один одного, я іноді натикався на нього

У паризькому барі, недалеко від мого будинку

Ми випили кілька напоїв пізно ввечері

Це був спосіб стати друзями?

Він пояснив мені свою землю, свій народ, свою країну

Я слухав мовчки, ніжно

Розповідав про Аяччо, Кальві, Бастію

Сумнозвісні корупціонери, обранці, мафія

А люди в капюшонах зібралися глибоко в лісі

Щоб порушити справедливість і цю прокляту державу

Я, який завжди любив усіх Робін Гудів

Бунтівні народи, мені це подобалося

Одного вечора біля макісу його вдарили

Його застрелили, чому?

Яким ворогом?

Він убив першим, щоб бути вбитим?

Він був бунтівником?

Він був бандитом?

Я сумую за тобою сьогодні ввечері, я говорю про тебе

Твоїй милій супутниці, яка плаче біля мене

Слова, які вона не каже, це закон Омерти

З цієї країни, яку я люблю, коли вона живе вільною, сповненою

Далеко від шуму, від люті гармат