Тишина - Психея

Я наблюдаю свет из окон,

Расстворяюсь в плясках теней.

Клею картины из разбитых стекол.

Составляю жизнь из прожитых дней.

Получаю очень странную картину,

Смесь немыто-пьяных глаз.

Кто целует в губы, кидая ножик в спину,

Вплетая ложь в паутину фраз.

Отражаясь в небесах,

Видишь слезы в моих глазах,

Не уходи, останься прядью в волосах…

Неосторожно громкий звук.

Я не боюсь, но вдруг притих.

Лишь слышу робкий сердца стук,

В меня чужой огнь проник

Холодный раненный зверь,

Проженный страшной болью.

Опять стучится в твою дверь,

Он приручен твоей любовью.

Я знаю скоро будет поздно,

Я ухожу, меня встречают звезды.

И в голове, и в жилах, и в груди —

Не уходи,

Не уходи.

Я поднимавюсь — солнце жгет меня,

Я опускаюсь — небо бьет меня.

Ни здесь ни там не нужен взгляд чужой.

Так где ж я свой?

Кто сможет быть со мной?

Я спостерігаю світло з вікон,

Розчиняюся в танцях тіней.

Клею картини з розбитого скла.

Складаю життя із прожитих днів.

Отримую дуже дивну картину,

Суміш німито-п'яних очей.

Хто цілує в губи, кидаючи ножик у спину,

Вплітаючи брехню в павутину фраз.

Відбиваючись у небесах,

Бачиш сльози в моїх очах,

Не йди, залишся пасмом у волоссі…

Необережно гучний звук.

Я не боюся, але раптом притих.

Лише чую боязкий серця стукіт,

Мене чужий вогонь проник

Холодний поранений звір,

Прожений страшним болем.

Знову стукають у твої двері,

Він приручений твоєю любов'ю.

Я знаю скоро буде пізно,

Я йду, мене зустрічають зірки.

І в голові, і в жилах, і в груди —

Не йди,

Не йди.

Я піднімаюсь — сонце палить мене,

Я опускаюся — небо б'є мене.

Ні тут ні там не потрібний погляд чужий.

То де ж я? свій?

Хто зможе бути зі мною?