Лузервиль - Проект Увечье

Припев:

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Треки не с грязного Юга, кто младше, просто не выкупит юмор.

В сонных лощинах кумар, снова туман, снова бескрайняя вьюга.

Разруха в домах, отсюда свалить поспеши, коли юный,

Но от разрухи в умах не убежать никуда, такова колеюга.

Это не жаркая Юта, но местные тоже воспели осанну,

Ссаным трущобам и это конечно досадно, мы упали до самых

Темных глубин, снова брожу нелюдим, мою бранную сагу

Не публикуют, значит мучу самиздат через мембрану от саба.

Тут тихой сапой те кто поумней превратились в столичных,

Но большинство тут спалилось с поличным, на лавке с бутылкой столичной.

Любой креатив в кубриках тесных квартир, ожидает суд Линча.

Да, тут котируют четкий и правильный кинчик, но не Кубрика с Линчем.

Привычные сплетни, в подъездах роятся как слепни,

С самых яслей наблюдаю, как тает в них разума проблеск последний.

Я законный наследник, этой мрачной легенды,

Мы здесь провели столько лет, что наверно давно превратились в его резидентов.

Припев:

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Снова тоска придушила как кольца питона,

Не в курсе никто про твои Givenchy и Vuitton’ы,

Это явно не то, ибо не гармонирует с местным потертым бетоном, слоняясь по

темным притонам.

Ясно одно — от проблем тут уходят на скользкое дно равнодушным тритоном.

Весом три тонны плита, что придавит амбиции юности быстро.

Что там в конце, прокурор или пристав, цирроз или приступ?

Всюду благие намерения, но я помню куда ими путь выстлан.

Отсюда довольно легко сбежать навсегда за границу здравого смысла.

Кодексы овощепринятых правил сжимает в кольцо отчуждения.

Бл*ть, но хоть мне-то не ври про респект от коллег, ты как и все хочешь денег,

Чтобы покинуть сей град обреченный, черная хроника многих печальный падений.

Я бы мог тут пропасть как они, но я слишком самонадеян.

Кромешная темень голодной гиеной крадется по следу,

Снова я слепну, и в этих потемках знакомый мне мир исчезает бесследно.

Я законный наследник этой мрачной легенды,

Мы здесь провели столько лет, что наверно давно превратились в его резидентов.

Припев:

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Лузервиль, Лузервиль…

Приспів:

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Треки не сбрудного Півдня, хто молодший, просто не викупить гумор.

У сонних лощинах кумар, знову туман, знову безкрайня завірюха.

Розруха в будинках, звідси звалити поспішай, коли юний,

Але від розрухи в умах не втекти нікуди, така коліюга.

Це не жарка Юта, але місцеві теж оспівали осанну,

Ссаним нетрях і це звичайно прикро, ми впали до самих

Темних глибин, знову броджу нелюдим, мою лайку

Не публікують, значить мучу самвидав через мембрану від собака.

Тут тихою сапою ті хто розумніше перетворилися на столичних,

Але більшість тут спалилася з полічним, на лавці з пляшкою столичною.

Будь-який креатив у кубриках тісних квартир, очікує суд Лінча.

Так, тут котирують чіткий і правильний кінчик, але не Кубрика з Лінчем.

Звичні плітки, в під'їздах рояться як сліпні,

З самих ясел спостерігаю, як тане в них розуму проблиск останній.

Я законний спадкоємець, цієї похмурої легенди,

Ми провели стільки років, що напевно давно перетворилися на його резидентів.

Приспів:

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Знов туга придушила як кільця пітона,

Не в курсі ніхто про твої Givenchy і Vuitton’и,

Це явно не то, бо не гармонує з місцевим потертим бетоном, тиняючись по

темним кублам.

Ясно одне — від проблем тут йдуть на слизьке дно байдужим тритоном.

Вага три тонни плита, що придушить амбіції юності швидко.

Що там в кінці, прокурор чи пристав, цироз чи напад?

Всюди добрі наміри, але я пам'ятаю куди ними шлях висланий.

Звідси досить легко втекти назавжди за межу здорового глузду.

Кодекси овочеприйнятих правил стискає в кільце відчуження.

Бл*ть, але хоч мені не бреши про респект від колег, ти як і хочеш грошей,

Щоб покинути цей град приречений, чорна хроніка багатьох сумних падінь.

Я би міг тут пропасти як вони, але я надто самовпевнений.

Окрішна темрява голодною гієною крадеться слідом,

Знову я сліпну, і в цих темряві знайомий мені світ зникає безвісти.

Я законний спадкоємець цієї похмурої легенди,

Ми провели стільки років, що напевно давно перетворилися на його резидентів.

Приспів:

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...

Лузервіль, Лузервіль ...