Мы вернулись домой - Проект Увечье, Ка тет

Пасмурный день, снова укутает снегом злодейка-метель.

Навстречу беде отправляются толпы вчерашних детей,

Этот путь невозможно пройти без потерь,

Будь то жаркая степь или Фьорды - скалистая твердь.

Всюду близкая смерть и сплетенные в гордиев узел долгие версты путей.

В крови до локтей, в свои девятнадцать уже видел бездны,

Прочь из хором, где толпы лакеев любезных, шорох бесед затрапезных.

Он растворялся за лесом, скитался по миру на сечи уверенно бряцал железом

Разлуки клинок, его душу мучительно медленно резал (скрестим мечи).

Покуда с небес не грозит Демиурга карающий палец (солнца лучи)

Обрушится яростно вниз, как лавина пылающих палиц.

Скачи как паяц, усталый боец.

На сражений полях смертоносно стремительный танец,

И в пляске клинков, на рубахе твоей проступает багрянец.

Сколько снегов намело помело белой ведьмы в холодных сугробах

Застылых отрогах далеких краев, в горниле боев треть погибло в итоге.

Дуй в парусину во всю, седобородый Борей, мы вернулись с холодных морей,

Чтоб увидеть скорей те лица родных и любимых в пресветлом чертоге.

Мы вернулись домой!

Мы вернулись домой, чтобы к сердцу скорей прижать родных и любимых

И больше не надо награды иной!

Мы вернулись домой!

Мы вернулись домой, чтобы к сердцу скорей прижать родных и любимых

И больше не надо награды иной!

Свет ярких небесных объектов, они из тех, кто в пути.

Не извивался в телесных утехах,

Ведь их удел стоять, не сгибаясь под весом железных доспехов.

За горизонт уносят корабли порывами ветра.

Малозаметна во взгляде тоска, что нашла свой приют, где-то в недрах железного сердца.

Они мчатся на север, они не сеют (сеют), затянется небо серым,

Опустят головы те, в ком не было веры в пути.

Их не грели Фаваровы кальдеры, толкали морские ветра,

Драккары дойдут до родных берегов, когда ночь подкрадется к ним черной пантерой.

Сложила головы треть, в ярости пробудился зверь, клинок снова оставил пунцовый след,

Предсмертный взгляд последний раз вцепится в белый свет.

Тех, кто выжил, ждет родной дом (дом), они идут за горизонт (горизонт),

Вдалеке Ёрд, молотом бьет Тор, так ударит гром, что затрясется сам небосклон (небосклон).

В сердце вонзится тоска скрамасаксом, отразится в глазах старика,

Лишь на миг пролетели года, отгремели бои.

В памяти навсегда череда этих ярких картин,

Он дома, достоин родовой саги, шли мимо последние дни.

Мы вернулись домой!

Мы вернулись домой, чтобы к сердцу скорей прижать родных и любимых

И больше не надо награды иной!

Мы вернулись домой!

Мы вернулись домой, чтобы к сердцу скорей прижать родных и любимых

И больше не надо награды иной!

Похмурий день, знову укутає снігом лиходійка-завірюха.

Назустріч біді вирушають юрби вчорашніх дітей,

Цей шлях неможливо пройти без втрат,

Будь то спекотний степ або Фіорди - скеляста твердь.

Усюди близька смерть і плетені в гордієві вузол довгі версти шляхів.

У крові до ліктів, у свої дев'ятнадцять уже бачив безодні,

Геть з хором, де юрби лакеїв люб'язних, шаруд розмов затрапезних.

Він розчинявся за лісом, поневірявся світом на січі впевнено брязкав залізом

Розлуки клинок, його душу болісно повільно різав (хрестимо мечі).

Поки з небес не загрожує Деміурга палець, що карає (сонця промені)

Обрушиться люто вниз, як лавина палаючих палиць.

Скачи, як паяц, втомлений боєць.

На битвах полях смертоносно стрімкий танець,

І в танці клинків, на сорочці твоїй проступає багрянець.

Скільки снігів намело помело білої відьми у холодних кучугурах

Застиглих відрогах далеких країв, у горнилі боїв третина загинула в результаті.

Дуй у парусину на всю, сивобородий Борей, ми повернулися з холодних морів,

Щоб скоріше побачити ті особи рідних і коханих у пресвітлом чертозі.

Ми повернулися додому!

Ми повернулися додому, щоб до серця швидше притиснути рідних та коханих

І більше не треба нагороди іншої!

Ми повернулися додому!

Ми повернулися додому, щоб до серця швидше притиснути рідних та коханих

І більше не треба нагороди іншої!

Світло яскравих небесних об'єктів, вони з тих, хто в дорозі.

Не звивався в тілесних втіхах,

Адже їхня доля стояти, не згинаючись під вагою залізних обладунків.

За горизонт забирають кораблі поривами вітру.

Помітна в погляді туга, що знайшла свій притулок, десь у надрах залізного серця.

Вони мчать на північ, вони не сіють (сіють), затягнеться сірим небо,

Опустять голови ті, у кому не було віри в дорозі.

Їх не гріли Фаварові кальдери, штовхали морські вітри,

Драккари дійдуть рідних берегів, коли ніч підкрадеться до них чорною пантерою.

Склала голови третина, люто прокинувся звір, клинок знову залишив червоний слід,

Передсмертний погляд востаннє вчепиться у біле світло.

На тих, хто вижив, чекає рідний будинок (будинок), вони йдуть за горизонт (горизонт),

Вдалині Йорд, молотом б'є Тор, так вдарить грім, що затремтить сам небосхил (небосхил).

У серці встромляється туга скрамасаксом, відобразиться в очах старого,

Лише на мить пролетіли роки, відгриміли бої.

У пам'яті назавжди низка цих яскравих картин,

Він удома, гідний родової саги, йшли повз останні дні.

Ми повернулися додому!

Ми повернулися додому, щоб до серця швидше притиснути рідних та коханих

І більше не треба нагороди іншої!

Ми повернулися додому!

Ми повернулися додому, щоб до серця швидше притиснути рідних та коханих

І більше не треба нагороди іншої!