Беловодье - Проект Увечье

Предание из уст в уста, от старцев усталых

Молодым и статным, а раз так — мы род, а не стадо

Любим и грустим, когда гостим вдали.

С чего устали?

С лязга стали.

беда нагрянет с кочевников стаей

На защиту каждый встанет, и в ночи хлопнет ставень

Дикий печенег или тевтонский рыцарь с крестами

Злоба выкипит, в крови пульсируя, в реве ристалищ

Тут дозорные сжали клинки и в стременах привстали

Мотив навязчиво пристанет, заставит представить

Как откроются тайные тропы, и взгляду предстанет

Озеро, на дне которого, в водной толще кристальной

Чудный град блистает, посторонним говорить не стали

Коли он для глаз чужих потерян.

Рвемся к неба тверди

Через тьму и тернии, а мед оставлял привкус терпкий

На губах, и все уйдем однажды в заповедный терем

Ну, а боль и пролитую кровь мы за победу стерпим

Сквозь века в холодную Сибирь скрипят оси обозов

И ладьи уходят за моря, тут заря и морозы

Ты не зря боролся, этот край, что дарован был россам

Не порос быльем, как не секли его невзгоды розгой

И ты цени единородство, всю цепь поколений

Тех, кто ради нас когда-то брел там в крови по колени

Жизни покалечив, память вечная, в тихих аллеях

Они спят, их слаще пуховых перин земля лелеет

Мы все уйдем за окоем, сбросив плоти оковы

Только эхом отзвуки боев в полутемном алькове

И я знаю, что подарит счастье, подобно подкове

Знание, что древо поколений не снесли под корень

Непокорен дух, ни смерть, ни горе не задержат — видишь

Все опять проснется по весне, устлав цветами вишен

Путь до Беловодья — красной нитью он на сердце вышит

Ради всех, кто выжил, я считаю это благом высшим

Однажды грозы отгремят, и, сосчитав потери

Разведем костры, сложим мечи и, ослабив поводья

Мир бренной материи покинем, войдя в светлый терем

Для забот потеряны — мы встретимся у Беловодья

Однажды грозы отгремят, и, сосчитав потери

Разведем костры, сложим мечи и, ослабив поводья

Мир бренной материи покинем, войдя в светлый терем

Для забот потеряны — мы встретимся у Беловодья

Однажды грозы отгремят, и, сосчитав потери

Разведем костры, сложим мечи и, ослабив поводья

Мир бренной материи покинем, войдя в светлый терем

Для забот потеряны — мы встретимся у Беловодья

Переказ із вуст у вуста, від старців втомлених

Молодим і статнім, а раз так — ми рід, а не стадо

Любимо і сумним, коли гостимо вдалині.

Чого втомилися?

З брязкоту стали.

біда нагряне з кочівників зграєю

На захист кожен встане, і вночі лясне віконниця

Дикий печеніг або тевтонський лицар з хрестами

Злість википить, у крові пульсуючи, в реві ристалищ

Тут дозорні стиснули клинки і в стременах підвелися

Мотив нав'язливо причепиться, змусить уявити

Як відкриються таємні стежки, і почнеться

Озеро, на дні якого, у водній товщі кришталевої

Чудовий град блищить, стороннім говорити не стали

Коли він для очей чужих втрачено.

Рвемося до неба тверди

Через темряву і терни, а мед залишав присмак терпкий

На губах, і все підемо одного разу в заповідний терем

Ну, а біль і пролиту кров ми за перемогу стерпимо

Крізь століття в холодну Сибір скриплять осі обозів

І човни йдуть за моря, тут зоря і морози

Ти недаремно боровся, цей край, що дарований був росам

Не порос колишнім, як не сікли його негаразди різкою

І ти ціні єдинородність, весь ланцюг поколінь

Тих, хто заради нас колись брів там у крові по коліна

Життя покалічено, пам'ять вічна, в тихих алеях

Вони сплять, їх солодша пухових перин земля плекає

Ми все підемо за оком, скинувши плоті пута

Тільки луною відгомони боїв у полутемному алькові

І я знаю, що подарує щастя, подібно до підкови

Знання, що дерево поколінь не знесли під корінь

Непокірний дух, ні смерть, ні горе не затримають — бачиш

Все знову прокинеться весною, встелнувши квітами вишень

Шлях до Біловоддя — червоною ниткою він на серце вишитий

Заради всіх, хто вижив, я вважаю це благом вищим

Якось грози відгримлять, і, порахувавши втрати

Розведемо багаття, складемо мечі і, послабивши поводи

Світ тлінної матерії покинемо, увійшовши в світлий терем

Для турбот втрачені — ми зустрінемося в Біловоддя

Якось грози відгримлять, і, порахувавши втрати

Розведемо багаття, складемо мечі і, послабивши поводи

Світ тлінної матерії покинемо, увійшовши в світлий терем

Для турбот втрачені — ми зустрінемося в Біловоддя

Якось грози відгримлять, і, порахувавши втрати

Розведемо багаття, складемо мечі і, послабивши поводи

Світ тлінної матерії покинемо, увійшовши в світлий терем

Для турбот втрачені — ми зустрінемося в Біловоддя