Делирий - Проект Увечье

И вот мы встретились опять с тобою, благо осень

Дарит желание писать, пока нет в планах бросить.

Источник рифм не зачах и будет плодоносить,

До тех пор, пока виски не тронула первая проседь.

Порой тут может подморозить, братцы,

Роспечаль — вот то, что будет самой лучшей аннотацией

Да, я рисовать люблю, но не любитель рисоваться.

Просто заполняя ручку смесью из сарказма и цинизма,

Что для мрази разной калий цианистый,

Дабы муштровать слова, как гладиаторов ланиста,

Высмеясь гротеском картуниста в стиле Кукрыникса.

Пороки общества, где колют соль и курят миксы,

Порой мусолят реваншизм оппортунисты.

Сырьевой придаток, третий мир на уровне Туниса,

Мерзлая земля, где над границей тучи ходят низко.

Свиньи рыл не оторвут от миски,

Очень сложно на своем стоять, с простреленным мениском.

Даже не вникал, что там вещал очередной министр,

Привык, что их слова пусты, как перезвон монисто.

Будущее тут, не Марс и колонисты,

Будущее — труп, свернувший шею на пути тернистом.

Мы зарыли в грунт руками нового протагониста,

Многотонный труд, на не наставшей эре коммунизма.

Народец как-то обмельчал, трясется за душонку,

Протест для них — это к брусчатке пригвоздить м*шонку.

Надевать погоны или маску — итог предрешенный,

Прямо как в мобиле: либо звездочка, либо решетка.

И эти темы все — просто ворох повторов,

Мой личный Хартланд стал банкротом, как город моторов.

Те же рожи у ларьков, опять синий боров упорот,

Потеряв надежду, будто золото Конкистадоров.

Для них все это понарошку, игры,

Местный Геракл на притоне рубит бошку гидры.

Все ждут когда экран погаснет и зажгутся титры,

А на душе опять скребутся тигры.

І ось ми зустрілися знову з тобою, благо осінь

Дарує бажання писати, поки немає в планах кинути.

Джерело рим не зачах і буде плодоносити,

До того часу, поки віскі не торкнулася перша сивина.

Часом тут може підморозити, братики,

Розпечаль — ось те, що буде найкращою анотацією

Так, я малювати люблю, але не любитель малюватись.

Просто заповнюючи ручку сумішшю з сарказму і цинізму,

Що для мразі різний калій ціаністий,

Щоб муштрувати слова, як гладіаторів ланіста,

Висміючись гротеском картуніста в стилі Кукринікса.

Пороки суспільства, де колють сіль і курять мікси,

Часом мусолять реваншизм опортуністи.

Сировинний придаток, третій світ на рівні Тунісу,

Мерзла земля, де над кордоном хмари ходять низько.

Свині рил не відірвуть від миски,

Дуже складно на своєму стояти, з простріленим меніском.

Навіть не вникав, що там мовив черговий міністр,

Звик, що їхні слова порожні, як передзвон монисто.

Майбутнє тут, не Марс і колоністи,

Майбутнє — труп, що згорнув шию на шляху тернистим.

Ми закопали в грунт руками нового протагоніста,

Багатотонна праця, на не настала ера комунізму.

Народець якось обдурів, трясеться за душу,

Протест для них — це до бруківки пригвоздити м*шонку.

Одягати погони чи маску — результат вирішений наперед,

Прямо як в мобілі: або зірочка, або грати.

І ці теми все — просто купа повторів,

Мій особистий Хартланд став банкрутом як місто моторів.

Ті ж пики у ларьків, знову синій борів упорот

Втративши надію, наче золото Конкістадорів.

Для них все це навмисне, ігри,

Місцевий Геракл на притоні рубає бошку гідри.

Усі чекають коли екран згасне і загоряться титри,

А на душі знову шкребуться тигри.