Путь. Стих - Пилот

Я знаю, как ты начинал:

Тебя судьбе покорность не удовлетворяла,

Страдания переносить устал.

А все вокруг тебе твердили: «Жизнь трудностей и зла не отменяла!

Будь-же как все!», но «меее-еее-еее…»

С послушною толпою ты потихоньку блеять перестал.

Ты начал в одиночку,

Не веря в обещания пастухов и сторожей.

Потом ты понял, что не всяк, кто пьёт с тобой за дружбу,

Готов вписаться за тебя до крови и ножей.

Ты обратился к книгам, но те лишь подтвердили

Слова трусливых и глупцов, что всё условно в этом мире

И нет числа условиям таким, одно сложней другого,

Но коль не выполнишь, не взглянут небеса с любовью на тебя такого.

И тысячи купцов явилися с тобой поторговаться

За душу за нетленную твою.

Одни венчание за деньги обещали,

Другие — все грехи простить за золота суму.

И говорили сладко, что научат,

Как правильно дышать и как смотреть,

И строили тем самым новые загоны,

Чтобы овцу загнать обратно в клеть!

От мистиков тогда ты отвернулся

И ринулся в религии искать.

И с той, которая в стране твоей ортодоксальна,

Решил ты аккуратно, да не спеша, начать.

Найдя ж там вскоре тьму противоречий,

И лицемерие узрев за фарсом и красивой мишурой,

Ты ринулся в другую, потом в третью,

И осознал, что в качестве успокоительной таблетки

Конфессия по сути может быть любой.

А изгородь из веток, что стадо охраняла,

Казаться тебе стала решёткой золотой.

Потом колючей проволокой она же обернулась,

И под конец на Избранность твою

Тебя купить решила с головой.

Ты ж, наступив на горло самолюбованию,

С последним подлецом себя пред Богом уровняв,

Увидел наконец, что изгородь фантомна,

И побежал со смехом, направление поняв.

И вот тогда, отбросив все Писания,

Ты сам в себе нашёл ту дверь, которую искал.

Ты вспомнил — Кто Ты Есть, и изгородь разрушил,

Узнав, что все Учения, подсказок ради верных,

Ты сам себе собой же когда-то написал.

Я знаю, як ти починав:

Тебе долі покірність не задовольняла,

Страждання переносити втомився.

А все навколо тобі твердили: «Життя труднощів і зла не скасовувала!

Будь-що як усі!

З слухняним натовпом ти потихеньку блекати перестав.

Ти почав в одиночку,

Не вірячи в обіцянки пастухів і сторожів.

Потім ти зрозумів, що не всяк, хто п'є з тобою за дружбу,

Готовий вписатися за тебе до крові та ножів.

Ти звернувся до книг, але ті лише підтвердили

Слова боягузливих і дурниць, що все умовно в цьому світі

І немає числа умовам таким, одне складніше іншого,

Але якщо не виконаєш, не подивитися небеса з любов'ю на тебе такого.

І тисячі купців явилися з тобою поторгуватися

За душу за нетлінну твою.

Одні вінчання за гроші обіцяли,

Інші — всі гріхи вибачити за золоту суму.

І говорили солодко, що навчать,

Як правильно дихати і як дивитися,

І будували тим самим нові загони,

Щоб вівцю загнати назад у кліть!

Від містиків тоді ти відвернувся

І кинувся в релігії шукати.

І з тією, яка в країні твоєї ортодоксальна,

Вирішив ти акуратно, так не поспішаючи, почати.

Знайшовши там невдовзі темряву протиріч,

І лицемірство побачивши за фарсом і красивою мішурою,

Ти кинувся в іншу, потім в третю,

І усвідомив, що в як заспокійливій пігулці

Конфесія, по суті, може бути будь-якою.

А огорожа з гілок, що стадо охороняла,

Здаватися тобі стала ґратами золотою.

Потім колючим дротом вона обернулася,

І під кінець на Обраність твою

Тебе купити вирішила з головою.

Ти ж, наступивши на горло самолюбування,

З останнім негідником себе перед Богом рівнянь,

Побачив нарешті, що огорожа фантомна,

І побіг зі сміхом, напрямок зрозумівши.

І ось тоді, відкинувши всі Писання,

Ти сам у собі знайшов ті двері, які шукав.

Ти згадав — Хто Ти Є, і огорожа зруйнувала,

Дізнавшись, що всі Вчення, підказок заради вірних,

Ти сам собі собою вже колись написав.