Две птицы. Стих - Пилот

Давай молчать.

Быть может мы воистину с Тобой

И не говорили никогда по сути.

За громкостью своих речей

Я не давал Тебе, мой друг,

Момента отвечать?

А Ты всегда к моим

Услугам был повсюду,

Прощая мне, что я Тебя

Годами мог вообще не замечать.

Так Веды говорят: на дереве души

Сидят две птицы вечные.

Одна из них в невежестве своём крылами машет

и клюв суёт, куда ни попадя, всё Истину познать пытаясь.

Вторая — Истина сама, извечная Любовь,

Не делая ни взмаха ни движения,

Лишь наблюдает, улыбаясь.

Одна всё делает, не зная ничего,

И Путь её ошибками усеян,

Что порождают боль, страдания и горе.

Другая — в созерцании,

Сияет счастьем, нет желаний,

И лишь Любви без берегов в ней море.

Так глупой птицею всю жизнь

Мы трепыхаемся маршрутами избитыми,

Не слыша в суете за гомоном своим,

Не понимая смысла, Слова Мудрости,

Что ласково нам шепчет

Пернатый друг на ветке Древа Жизни.

И пробегает лошадь круг.

Мы возвращаемся, невзгодами побитые.

В единый миг друг другу в очи птицы смотрят,

И от ударов в Барабан Судьбы

нам остаются лишь лёгкие мелизмы.

Так волшебство Игры

Стихает, прекращаясь,

И тишина спускается,

И над обрывом бездны лишь дерево стоит.

И на ветвях его

Одна большая птица

Сидит и улыбается,

И ход часов молчит.

Давай мовчати.

Може ми воістину з Тобою

І не говорили ніколи по суті.

За гучністю своїх промов

Я не давав Тобі, мій друже,

Моменту відповідати?

А Ти завжди до моїх

Послугам був всюди,

Прощаючи мені, що я Тебе

Роками міг взагалі не помічати.

Так Веди кажуть: на дереві душі

Сидять два птахи вічні.

Одна з них у невігластві своєму крилами махає

і клюв суєт, куди не потрапивши, все Істину пізнати намагаючись.

Друга — Істина сама, споконвічна Любов,

Не роблячи ні змаху ні руху,

Лише спостерігає, посміхаючись.

Одна все робить, не знаючи нічого,

І Шлях її помилками усіяний,

Що породжують біль, страждання та горе.

Інша - в спогляданні,

Сяє щастям, немає бажань,

Лише Любові без берегів у ньому.

Так дурним птахом все життя

Ми тріпаємося маршрутами побитими,

Не чуючи в метушні за гомоном своїм,

Не розуміючи сенсу, Слова Мудрості,

Що ласкаво нам шепоче

Пернатий друг на гілці Древа Життя.

І пробігає кінь коло.

Ми повертаємося, негараздами побиті.

В єдину мить один одному в очі птахи дивляться,

І від ударів у Барабан Долі

нам залишаються лише легені мелізми.

Так чари Ігри

Стихає, припиняючись,

І тиша спускається,

І над обривом безодні лише дерево стоїть.

І на гілках його

Один великий птах

Сидить і посміхається,

І хід годинника мовчить.