Under Cover Names - Peter Hammill

No thanks for the memory, no thanks at all,

no way we can wipe the slate or contrive escape

from the names we’re called.

No thanks for the memory, here it comes again,

this life running on the spot, though we hide a lot

with our cover names.

We can no more change the past than shed our skins.

But we keep on thinking that we might go someplace

where not a soul knows what has gone before,

with such headfuls of self-accusation

that we don’t even know our own names anymore.

No thanks for the memory,

no thanks.

Call them by a different name and turn about —

we can no more change our spots than wash them out.

No thanks for the memory, locked in the frame.

No way we can change the pattern of things that happened

under cover names.

And we keep on skirting round the true confession,

with fresh identities and best-laid plans;

And we keep on working to outreach the shadow,

but the shadow will outrun the man.

With such headfuls of self-accusation,

that no pseudonyms can hide our shame,

lost in a jungle of our own creation,

lost in a labyrinth of cover names…

We can no more change the past than live again.

We can no more shed our skins than know our real names.

Nobody knows our real name,

nobody knows their real name,

we hide under cover names…

No thanks for the memory.

Ні, дякую за пам'ять, ні, дякую взагалі,

ми ні в якому разі не можемо стерти дошку чи втекти

від імен, яких нас називають.

Ні, дякую за пам'ять, ось воно знову,

це життя біжить на місці, хоча ми багато приховуємо

з нашими обкладинками.

Ми не більше можемо змінити минуле, ніж скинути шкури.

Але ми  продовжуємо думати, що можемо кудись поїхати

де жодна душа не знає, що було раніше,

з такими натовпами самозвинувачень

що ми більше навіть не знаємо своїх імен.

Ні, дякую за пам'ять,

ні, дякую.

Назвіть їх іншим ім’ям і оберніться —

ми не можемо більше змінити свої плями, ніж вимити їх.

Ні, дякую за пам’ять, заблоковано в рамці.

Ми не можемо змінити схему того, що сталося

під прикритими іменами.

І ми продовжуємо обходити правдиве зізнання,

зі свіжими ідентичністю та найкращими планами;

І ми продовжуємо працювати, щоб охопити тінь,

але тінь випередить людину.

З такими натовпами самозвинувачень,

що ніякі псевдоніми не можуть приховати нашого сорому,

загублений у джунглях нашого власного створіння,

загублений у лабіринті обкладинок…

Ми не більше можемо змінити минуле, ніж жити знову.

Ми не можемо більше позбутися від шкіри, ніж знати наші справжні імена.

Ніхто не знає нашого справжнього імені,

ніхто не знає їхнього справжнього імені,

ми приховуємо під прикриттям імен…

Ні, дякую за пам’ять.