Forsaken Gardens - Peter Hammill

Where are all the joys of yesterday?

Where, now, is the happiness and laughter that we shared?

Gone, like our childhood dreams, aspirations and beliefs;

Time is a thief, and he ravages our gardens

Stripping saplings, felling trees

Trampling on our flowers, sucking sap and drying seeds

In the midnight candle-light of experience

All colour fades, green fingers grey

Time, alone, shall murder all the flowers

Still, there’s time to share our plots and all that we call 'ours'

How much worse, then, if we all deny each others' needs

And keep our gardens privately?

Its getting colder, wind and rain leave gashes;

Looking back, I only see the friends I’ve lost

Fires smoulder, raking through the ashes

My hands are dirty, my mind is numb

I count the cost of 'I':

«I need to get on, I’ve got to tend my garden;

Got to shut you out, no time to crave your pardon now»

Now I see the garden that I’ve grown is

Just the same as those outside;

The fences that, erected to protect, simply divide…

There’s ruination everywhere

The weather has played havoc with the grass…

Does anyone believe his garden’s really going to last?

In the time allotted us, can any man keep miserly his own?

Is there any pleasure in a solitary growth?

Come and see my garden if you will

I’d like someone to see it all before each root is killed

Surely now its time to open up each life to all

Tear down the walls, if it’s not too late!

There is so much sorrow in the world

There is so much emptiness and heartbreak and pain

Somewhere on the road we have all taken a wrong turn…

How can we build the right path again?

Through the grief, through the pain

Our flowers need each other’s rain…

Де всі радості вчорашнього дня?

Де тепер щастя й сміх, якими ми ділилися?

Зникли, як наші дитячі мрії, прагнення та переконання;

Час — злодій, і він спустошує наші сади

Вирубка саджанців, вирубка дерев

Топчуть наші квіти, висмоктують сік і сушать насіння

У опівнічних свічках досвідом

Весь колір тьмяніє, зелені пальці сивіють

Час один уб’є всі квіти

Але є час поділитися нашими сюжетами та всім, що ми називаємо "нашим"

Наскільки ще гірше, якщо ми всі заперечуємо потреби один одного

І зберегти наші сади приватно?

Похолодає, вітер і дощ залишають порізи;

Озираючись назад, я бачу лише друзів, яких втратив

Тліють вогні, розгрібаючи попіл

Мої руки брудні, мій розум заніміє

Я враховую вартість "I":

«Мені потрібно братися, я повинен доглядати за своїм садом;

Я маю закрити тебе, зараз немає часу жадати твого прощення»

Тепер я бачу сад, який я виростив

Так само, як і зовні;

Паркани, зведені для захисту, просто розділяють…

Скрізь розруха

Погода зіграла з травою…

Хтось вірить, що його сад справді триватиме?

Чи може будь-яка людина за відведений нам час зберегти своє?

Чи є задоволення від самотнього зростання?

Приходьте і подивіться мій сад, якщо бажаєте

Я хотів би, щоб хтось побачив все це, перш ніж кожен корінь вбитий

Звісно, ​​настав час відкрити кожне життя для всім

Зруйнуйте стіни, якщо ще не пізно!

У світі так багато горя

Там так багато порожнечі, розбитого серця та болю

Десь на дорозі ми всі звернули не в той бік…

Як ми можемо знову побудувати правильний шлях?

Крізь горе, крізь біль

Наші квіти потребують один одного дощу...