Happy Hour - Peter Hammill

Fuelled by alcohol,

shooting out words like a rocket,

like a prophet out of Babylon

method acting the absurd…

Shoot me those highballs

till I’m lit up like I’m plugged in a socket;

lock me eyeball to eyeball,

let’s not bother with the words.

Oh, bring on the clowns, bring on the night,

pour me double vision in black and white.

I’m falling, falling — don’t give me that look!

I’m falling, falling, it’s the oldest trick in the book,

My chickadee, my passion flower,

show me the way to the Happy Hour.

I don’t like to see that:

oh, no, I don’t like the way the hand is shaking,

shape-making like an acrobat

on his way to the trapeze.

My friends in the crowd

are all taking bets —

they’re taking away the safety net.

Falling, falling — don’t give me that look!

I’m falling, only falling, it’s the oldest trick in the book,

vertigo on the high-wire tower —

is this really what they mean by «Happy Hour»?

The line between the social and the suicidal

so fine he might not know when he’s crossed it,

when he’s lost it;

when the social kick becomes the gauging-stick of survival.

So here’s to the circus,

let’s drink to the game of forgetting

the marionette strings that jerk us,

the real world just outside the door.

I know that my legs have gone

and I know that the light here is far from perfect…

but I’ve rehearsed it, so I’ll carry on until I wind up on the floor.

My friends in the bar

will stand me a round,

they’ll toast me on my way to the underground.

I’m falling, falling — don’t give me that look!

I’m falling, only falling, it’s the oldest trick in the book,

My chickadee, my passion flower,

show me the way to the Happy Hour.

Vertigo on the high-wire tower —

is this really what they mean by «Happy Hour»?

Put on the greasepaint, we’re getting ready for Happy Hour.

Do you hear me now?

Can you feel me now?

I’m in the middle of Happy Hour…

Put on the greasepaint.

підживлюється алкоголем,

вистрілюючи слова, як ракета,

як пророк із Вавилону

абсурдний метод...

Стріляйте мені в ці хайболи

доки я не загоряюсь, як у розетку;

зачепи мені око в око,

не будемо морочитися словами.

О, приведіть клоунів, приведіть ніч,

додайте мені подвійне бачення в чорному та білому.

Я падаю, падаю — не дивіться на мене!

Я падаю, падаю, це найстаріший трюк у книзі,

Моя курочка, моя квітка страсті,

покажи мені шлях до Щасливої ​​години.

Я не люблю бачити це:

о ні, мені не подобається, як тремтить рука,

формує, як акробат

на шляху до трапеції.

Мої друзі в натовпі

всі приймають ставки —

вони забирають сітку безпеки.

Падіння, падіння — не дивіться на мене!

Я падаю, тільки падаю, це найстаріший трюк у книзі,

запаморочення на високій вежі —

чи справді це те, що вони мають на увазі під "Щасливою годиною"?

Грань між соціальним і суїцидальним

так добре, що він може не знати, коли переступить це,

коли він його втратив;

коли соціальний удар стає мірою виживання.

Тож до цирку,

вип’ємо за гру в забуття

струни маріонетки, що смикають нас,

реальний світ за дверима.

Я знаю, що мої ноги відійшли

і я знаю, що світло тут далеко від ідеального…

але я відрепетирував це, тож буду продовжувати доки не опинюся на підлозі.

Мої друзі в барі

витримає мені раунд,

вони будуть тост за мене по дорозі до підпілля.

Я падаю, падаю — не дивіться на мене!

Я падаю, тільки падаю, це найстаріший трюк у книзі,

Моя курочка, моя квітка страсті,

покажи мені шлях до Щасливої ​​години.

Запаморочення на високій вежі —

чи справді це те, що вони мають на увазі під "Щасливою годиною"?

Нанесіть масляну фарбу, ми готуємось до щасливої ​​години.

Ти чуєш мене зараз?

Ти відчуваєш мене зараз?

Я в середині щасливої ​​години…

Нанесіть жирну фарбу.