German Overalls - Peter Hammill

Manheim;

rainy Saturday with no money nor friend,

only Tequila can end the boredom.

Try to reach London for a pocket of hope;

we’re children, we grope in the dark.

Hugh spends his last Mark on coffee and cheese…

I feel just like a refugee…

Rathaus-keepers and traffic police,

middle-aged maids with rotting teeth

industrial magazines and old Sunday Times;

reading material/bleeding lines.

What are we doing here?

Memorial manace, eager for revenge,

has begun to bend our minds.

Shower-curtain imperative in the presence of acid;

now, feeling placid is death.

I try to hold my breath as the P.A.

comes down…

here we all are in Ktown!

The Big Wheel never fails to grind around;

it drags me up/drags me down

Seven sentenses wonder 'Can this be real,

or am I become a performing seal?'

Why are we dying here?

I walk the streets alone, try to find a sign of love,

I’ve crushed the plaster-bone in the freaky clubs,

I have bit the fruit

but all I live for is to play

and I’m tired of the nights and the days

of airports, taxis and motorway showers,

grooping for a key in the afterhours.

David takes to travelling in the van,

He knows that we all can understand;

we’re at the mercy of the Kosmos Tour,

making a pilgrimage to the German Lourdes…

but we’re still crippled here.

Cathedrals spiral skywards, I think I’m getting vertigo,

I think I don’t know what is real.

On a more sudden spotlight, one more madness is over…

I must not show a sign of fear.

Words echo round my ears, I think I’m going to laugh…

think I’ll just go and take a bath, Guess I’ll wash my clothes,

don’t you know I’ll grow to go and make my name,

maybe a servant in the Fame game;

stake my sane and rest my life on the line…

Now lay me asunder and rend my mind;

at the fall of the curtain let this be my ghost…

Манхейм;

дощова субота без грошей і друзів,

тільки текіла може покінчити з нудьгою.

Спробуйте дістатися до Лондона за кишеню надії;

ми діти, ми намацуємо в темряві.

Х’ю витрачає останню марку на каву та сир…

Я відчуваю себе біженцем…

Ратхаусів і ДАІ,

служниці середнього віку з гнилими зубами

промислові журнали та старі Sunday Times;

матеріал для читання/червоні рядки.

Що ми тут робимо?

Меморіальний манас, жадібний помсти,

почала змінювати наші розуми.

Завіса для душу обов’язкова за наявності кислоти;

тепер спокійне — це смерть.

Я намагаюся затримати подих, коли P.A.

спускається…

ось ми всі в Ktown!

Велике Колесо ніколи не перестане митися навколо;

це тягне мене вгору/тягне вниз

Сім речень дивуються: "Чи може це бути справжнім,

чи я стаю виступною печаткою?'

Чому ми вмираємо тут?

Я гуляю вулицями сам, намагаюся знайти знак кохання,

Я розтрощив гіпсову кістку в дивних клубах,

Я надкусив фрукти

але все, для чого я живу — це грати

і я втомився від ноч і днів

 аеропортів, таксі та душових кабін на автомагістралях,

шукати ключ у неробочий час.

Девід подорожує в фургоні,

Він знає, що ми всі можемо зрозуміти;

ми віддаємо кошмос-туру,

здійснити паломництво до німецького Лурда…

але ми тут все ще каліки.

Собори крутяться до неба, мені здається запаморочення,

Я думаю не знаю, що справжнє.

У більш раптовому центрі уваги, ще одне божевілля закінчилося…

Я не повинен видавати знак страху.

Слова лунають у моїх вухах, я думаю, що я буду сміятися…

думаю, я просто піду і прийму ванну, гадаю, я випраю одяг,

хіба ти не знаєш, що я виросту, щоб йти і зробити своє ім’я,

можливо, слуга в грі Слави;

поставте на ставку мій розум і покладіть своє життя на кон...

Тепер розбери мене й розірви мій розум;

під час падіння завіси нехай це буде мій привид…