Four Pails - Peter Hammill

Four pails of water and a bagfull of salts.

That is all we are, that is all a man comprises,

Chemicals alone, with no spirit, soul or ghost —

Nothing so bizarre.

No amount of faith disguises

What is true is what we fear the most

Nothing can survive

Save the things men leave behind them.

Any other case would be really too absurd —

If thoughts remained alive

Surely modern science would find them?

No, the soul is nothing but a word.

All the wonders Man achieves

Emerge from cerebral tissue.

Chemical reactions' ebb and surge

Form that Thing that is you…

It’s a sad philosophy,

But better sad than wrong.

Face the truth instead:

When you’re dead you’re dead,

When you’re gone you’re gone…

Now she’s gone.

Four pails of water and a bagfull of salts.

That is all she was, all my lover represented —

That sounds just as mad as saying she will never die.

Fools may clutch at straws

But truth must not be circumvented:

As the tree falls, so must that tree lie!

Now that sounds so odd…

Once I would have preached it brightly.

Now questions appear I rationally can’t ignore…

Nothingness or God,

Which of them seems more unlikely?

Once I would have answered clearly,

Now I only think I’m nearly sure.

(Chris Judge Smith

Чотири відра води та мішок, повний солі.

Це все, що ми є, це все, що входить у чоловіка,

Тільки хімічні речовини, без духу, душі чи привида —

Нічого такого дивного.

Ніякої кількості приховування віри

Те, що є правдою, це чего ми боїмося найбільше

Ніщо не може вижити

Збережіть речі, які залишають чоловіки.

Будь-який інший випадок був би справді занадто абсурдним —

Якби думки залишилися живими

Невже сучасна наука знайде їх?

Ні, душа — не що інше, як слово.

Усіх чудес досягає людина

Виходять з мозкової тканини.

Хімічні реакції: припливи та сплески

Сформуйте ту річ, яка — це ви…

Це сумна філософія,

Але краще сумно, ніж неправильно.

Натомість дивись правді в очі:

Коли ти мертвий, ти мертвий,

Коли тебе немає, тебе нема…

Тепер її немає.

Чотири відра води та мішок, повний солі.

Це все, що вона була, весь мій коханий представляв —

Це звучить так само божевільно, як сказати, що вона ніколи не помре.

Дурні можуть хапатися за соломинку

Але правду не можна обійти:

Як дерево падає, так і те дерево повинно лежати!

Тепер це звучить так дивно…

Колись я б проповідував це яскраво.

Тепер з’являються запитання, які я не можу ігнорувати…

Ніщо або Бог,

Який із них здається більш малоймовірним?

Якби я однозначно відповів,

Тепер я лише думаю, що майже впевнений.

(Кріс Джадж Сміт