Dropping The Torch - Peter Hammill

We play games and every move

Is noted down as a subsequent cause

And effectively chains our freedom and will to live:

We settle in to simple survival,

Hanging on our pleasures grimly…

We must never let them go…

Our prison walls are slowly built,

Stone by stone and day by day

No provision for escape,

Entombed alive in safety

And decay.

Time sets around us in killing frames,

Black border round our names.

Our fingers lose their grip

And the torch slips.

The enemy for everyone

Is everyone, inside —

I feel the hand of security

Creep on me with ice-cold fingers

And crush my flower of freedom;

I’ve lost the course of my adventure,

All things I’m meant to do are lost.

There is only one flame each

To keep alive in the wind.

But finally we snuff them out

All by ourselves.

We set traps and, in the end,

Fall into our own snares

And have nowhere to go.

Time ever moves more slowly:

Life gets more lonely

And less real

Ми граємо в ігри та кожен крок

Зазначається як подальша причина

І ефективно сковує нашу свободу та волю до жити:

Ми налаштовуємося на просте виживання,

Похмуро тримаючись на наших задоволеннях…

Ми ніколи не повинні їх відпускати…

Наші тюремні стіни будуються поволі,

Камінь за каменем і день за днем

Немає можливості втечі,

Похований живим у безпеці

І розпад.

Час розгортається навколо нас в вбивчих кадрах,

Чорна межа навколо наших імен.

Наші пальці втрачають хватку

І факел ковзає.

Ворог для всіх

Чи всі всередині —

Я відчуваю руку безпеки

Поповзайте до мене крижаними пальцями

І розчавити мою квітку свободи;

Я втратив хід своєї пригоди,

Усе, що я маю робити, втрачено.

У кожного тільки одне полум’я

Щоб залишитися живим на вітрі.

Але нарешті ми їх придушуємо

Все самі.

Ми розставляємо пастки і, зрештою,

Потрапити в наші власні пастки

І нема куди діти.

Час рухається все повільніше:

Життя стає більш самотнім

І менш реальні