Оборотень-Князь - Пелагея

То не пахарь землю пашет,

Ворон клочья неба в тучи вяжет,

В древнем Полоцке звонят колокола,

Там давно о князе водится молва.

На небе волчья тень,

Заканчивай свой день,

Дружину сторонясь,

Колдун и оборотень князь.

Лик Луны ползёт на юг с востока,

На врагов готовит он охоту.

Полночь близко — грозовеют небеса,

Князь готов из яви править чудеса.

Страшны врагов клинки,

Не взять их по людски,

И Волком обротясь,

Дружину в бой ведёт смеясь.

Грозен княже, зверь — не человече

Коли сразу не убьёт, — так изувечит.

Вражья свора тьмою стала у реки,

Пригодятся Волку когти и клыки.

Птицы в рощи, рыбы на глубины,

опустели в ужасе равнины.

Смерти стоны да кровавая трава,

А дружина — стая княжия жива.

Завидно зверем быть, вино победы пить.

Он выполнил свой долг, но от чего так мрачен Волк?

Убиты псы, но с горечью слезы.

Победа та сплелась, княжны молитву слышит князь.

Не расти колосьям вровень, камень по степи вороний

Рассекая телом темень, воины, храбрые, как звери.

Засуши им раны, ветер, уведи их, брат, от смерти.

По мосту калинову не води вода его, а верни любимого — мужа невредимого.

Солнце!

Наш Отец священный, князя вынь из шкуры тленной,

Пусть вернётся к отчим стенам человеком неизменным!

Возьми в свои лучи вражьи стрелы да мечи, рыки да оскалы,

Ноченьки кровавы оберни забавой, словно не бывало!

Так поклялся мне вчерась перед боем вещий князь,

Что не будет волком князь.

Домы ждут сыны твои волчата,

Колдовство ночное мною снято.

Возвращайся с красным солнцем сокол мой

Обернись из зверя, торопись домой.

Заря встает в ночи и страшный зверь кричит,

Не обманул княжну последний бой, кончай войну.

Заря в ночи, дружине он кричит.

К жене иду винясь.

Кончай войну не волк я — князь.

Я снова князь.

То не орать землю оре,

Ворон клаптя неба в хмари в'яже,

У стародавньому Полоцьку дзвонять дзвони,

Там давно про князя водиться чутка.

На небі вовча тінь,

Закінчуйте свій день,

Дружину цураючись,

Чаклун і перевертень князь.

Лик Місяця повзе на південний схід,

На ворогів готує він полювання.

Опівночі близько — грозовіють небеса,

Князь готовий виправити чудеса.

Страшні ворогів клинки,

Не взяти їх по людськи,

І Вовком звернувшись,

Дружину в бій веде сміючись.

Грізний княже, звір—не людське

Коли одразу не вб'є, так понівечить.

Ворожа зграя тьмою стала біля річки,

Стануть у нагоді Вовку пазурі і клики.

Птахи в гаю, риби на глибини,

спорожніли в жаху рівнини.

Смерті стогін та кровава трава,

А дружина — зграя князя жива.

Завидно звіром бути, вино перемоги пити.

Він виконав свій обов'язок, але чому так похмурий Вовк?

Убиті пси, але з гіркотою сльози.

Перемога та сплелася, княжни молитву чує князь.

Не рости колосся врівень, камінь по степу вороній

Розтинаючи тілом темінь, воїни, хоробри, як звірі.

Засуши їм рани, вітер, відведи їх, брате, від смерті.

По мосту калиновому не води його води, а поверни коханого — чоловіка неушкодженого.

Сонце!

Наш Отець священний, князя вийми зі шкіри тлінної,

Нехай повернеться до вітчих стін людиною незмінною!

Візьми у свої промені ворожі стріли та мечі, рики та оскали,

Ночки кривавої оберни забавою, наче не було!

Так присягнув мені вчора перед боєм віщий князь,

Що не буде вовком князь.

Будинки чекають сини твої вовченята,

Чаклунство нічне мною зняте.

Повертайся з червоним сонцем сокіл мій

Обернися зі звіра, поспішай додому.

Зоря встає вночі і страшний звір кричить,

Не обдурив княжну останній бій, закінчуй війну.

Зоря вночі, дружині він кричить.

До дружини йду вінячись.

Кончай війну не вовк я — князь.

Я знову князь.