Полночный Всадник - Пелагея

Хмарь и мгла, священствует луна.

В подножьи холма, тропа в ночь длинна.

Там воин полночный нас ищет без сна,

Роль его странна…

Луч звезды, застывшие пруды.

Он с лихом - на «ты»,

Срывая черты,

Добра и зла, готов знать, грехи и труды,

Всадник темноты…

Знаешь, можно встать к холму спиной,

Где камень и слушать,

Как полночный воин по одной

Призывает к себе души,

Сей всадник, тёмен и суров…

Письмо в левой зажато руке,

Позже он мне вдалеке

Тяжкую весть свою несёт,

А в нём, трижды проклятом письме,

Кому-то назначена смерть,

Но кто душу всадника возьмёт…

Стонет эта смутная душа

Вселенной, вселенной…

Ей самой не знать ни рождества,

Ни тлена, ни тлена…

Не ведает смутная скорбная эта душа…

Луч звезды, мертвенные сады,

В подножьи холма, рыдает луна

Там всадник усталый бредёт к нам без сна,

Ночь его страшна…

Там всадник усталый бредёт к нам без сна…

Ночь его страшна…

Хмара і імла, священствує місяць.

У підніжжя пагорба, стежка в ніч довжина.

Там воїн північний нас шукає без сну,

Роль його дивна.

Промінь зірки, застиглі ставки.

Він з лихом – на «ти»,

Зриваючи риси,

Добра і зла, готовий знати, гріхи та праці,

Вершник темряви.

Знаєш, можна стати до пагорба спиною,

Де камінь та слухати,

Як північний воїн по одній

Закликає душі,

Цей вершник, темень і суворий ...

Лист у лівій затиснутий руці,

Пізніше він мені вдалині

Тяжку звістку свою несе,

А в ньому, тричі проклятому листі,

Комусь призначена смерть,

Але хто душу вершника візьме...

Стогне ця невиразна душа

Всесвіту, всесвіту…

Їй самій не знати ні різдва,

Ні тліну, ні тліну…

Не знає смутна скорботна ця душа.

Промінь зірки, мертві сади,

У підніжжя пагорба, ридає місяць

Там вершник стомлений марить до нас без сну,

Ніч його страшна.

Там вершник стомлений марить до нас без сну.

Ніч його страшна.