Романс о романсе - Пелагея

Не довольно ли нам пререкаться,

Не пора ли предаться любви,

Чем старинней наивность романса,

Тем живее его соловьи.

Толь в расцвете судьбы, толь на склоне

Что я знаю про век и про дни,

Отвори мне калитку в былое,

И былым мое время продли.

Наше ныне нас нежит и рушит,

Но туманы сирени висят.

И в мантилье из сумрачных кружев

Кто-то вечно спускается в сад.

Как влюблен он, и нежен, и статен,

О, накинь, отвори, поспеши,

Можно все расточить и растратить,

Но любви не отнять у души.

Отражен иль исторгнут роялем

Свет луны — это тайна для глаз,

Но поющий всегда отворяет

То, что было закрыто для нас.

Блик рассвета касается лика,

Мне спасительны песни твои,

И куда б ни вела та калитка,

Подари, не томи, отвори,

Подари, не томи, отвори…

Чи не досить нам суперечити,

Чи не пора віддатися любові,

Чим старовинна наївність романсу,

Тим живіше його солов'ї.

Тіль у розквіті долі, толь на схилі

Що я знаю про вік і про дні,

Відчини мені хвіртку в колишнє,

І колишнім мій час продовжили.

Наше нині нас нежить і рушить,

Але тумани бузку висять.

І в мантильє із похмурих мережив

Хтось вічно спускається в сад.

Як закоханий він, і ніжний, і станний,

О, накинь, відчини, поспіши,

Можна все розточити і розтратити,

Але любові не відібрати в душі.

Відбитий іль вирваний роялем

Світло місяця — це таємниця для очей,

Але співаючий завжди відчиняє

Те, що було зачинено для нас.

Відблиск світанку стосується лику,

Мені рятівні пісні твої,

І куди б ні вела та хвіртка,

Подаруй, не томи, відчини,

Подаруй, не томи, відчини…