Туркестанский экспресс - Оргия праведников

И вот я вышел из дома, освоив науку смотреть,

Я посмотрел на мой город, и город был тусклым, как смерть.

Все изменилось, пока я учился читать Имена —

Чужое небо, чужие дороги, чужая страна…

И я подбросил монету, сказав себе: «Зло и добро».

Монета весело встала три раза подряд на ребро.

И я проверил карманы — Нож, спички и карта небес,

И за подкладкой — плацкартный билет на туркестанский экспресс.

Вокзал сначала был полон, а к ночи совсем опустел,

А я забыл разузнать, сколько нынче берут за постель.

И мертвый голос, как пойманный ангел, метался в дверях

И говорил о ненужных мне стрелках, платформах, путях…

И я купил папиросы, и после в буфете вино,

И полупьяный буфетчик спросил меня, глядя в окно:

«Послушай, милый, ты точно ли знаешь, что делаешь здесь?»

А я ответил: «Следящий, я жду туркестанский экспресс —

Последний в этом году

Туркестанский экспресс».

Подали поезд, и я отыскал свой девятый вагон,

И проводник попросил документы — и это был Он…

Он удивился — зеленая форма, на что так смотреть?

А я сказал: «Господин мой, я здесь!

я не боюсь умереть!»

И я ушел, и включился, когда проезжали Уфу,

И мне какой-то мудак все объяснял, что такое кунг-фу,

А с верхней полки сказали: «Надежней хороший обрез».

А я подумал: «Я все-таки сел в туркестанский экспресс —

Последний в этом году

Туркестанский экспресс!..»

И под остывшим титаном стакан громыхал словно цепь,

А за багровым окном начиналась Великая Степь,

И проводник подошел и сказал мне: «Возможно, ты прав.

И если так, то поближе держись — я покидаю состав!»

И я не помню прыжка, помню только удар о песок,

Потом он был впереди, я хромал и мы шли на восток.

Потом он сел на траву возле ржавых заброшенных рельс,

И он сказал: «Будем ждать.

Здесь пройдет туркестанский экспресс —

Быть может, первый за век,

За весь этот век!..»

Он первым прыгнул на буфер, я повис на каких-то штырях,

И кто-то вышел курить — меня втянули в вагон на руках.

И мне сказали: «Расслабься, жить будешь!

Влупи из горла!

Она была в двух шагах, но в этот раз ничего не смогла.»

Потом цепляли почтовый, потом проезжали Уфу…

И я ушел, и включился, и поезд вкатился в Москву.

Я посмотрел на мой город, и город был новый, живой.

И кто-то тихо сказал: «Получилось.

А ты смотри — получилось!

Ну что, с возвращеньем домой,

Туркестанский беглец.

С возвращеньем домой!»

І ось я вийшов з дому, освоївши науку дивитися,

Я подивився на моє місто, і місто було тьмяним, як смерть.

Все змінилося, поки я вчився читати Імена—

Чуже небо, чужі дороги, чужа країна.

І я підкинув монету, сказавши собі: «Зло і добро».

Монета весело встала тричі поспіль на ребро.

І я перевірив кишені — Ніж, сірники та карта небес,

І за підкладкою — плацкартний квиток на туркестанський експрес.

Вокзал спочатку був сповнений, а к ночі зовсім спустів,

А я забув дізнатися, скільки нині беруть за ліжко.

І мертвий голос, як спійманий ангел, кидався у дверях

І говорив про непотрібні мені стрілки, платформи, шляхи...

І я купив цигарки, і після в буфеті вино,

І напів'яний буфетник запитав мене, дивлячись у вікно:

«Послухай, любий, ти знаєш, що робиш тут?».

А я відповів: «Слідкуючи, я жду туркестанський експрес —

Останній цього року

Туркестанський експрес».

Подали поїзд, і я знайшов свій дев'ятий вагон,

І провідник попросив документи — і це був Він...

Він здивувався зелена форма, на що так дивитися?

А я сказав: «Пане мій, я тут!

я не боюся померти!»

І я пішов, і включився, коли проїжджали Уфу,

І мені якийсь мудак все пояснював, що таке кунг-фу,

А з верхньої полиці сказали: «Надійний добрий обріз».

А я подумав: «Я все-таки сів у туркестанський експрес —

Останній цього року

Туркестанський експрес!..»

І під охолілим титаном склянка гуркотіла, мов ланцюг,

А за багровим вікном починався Великий Степ,

І провідник підійшов і сказав мені: «Можливо, ти правий.

І якщо так, то ближче тримайся — я залишаю склад!

І я не пам'ятаю стрибка, пам'ятаю тільки удар про пісок,

Потім він був попереду, я кульгав і ми йшли на схід.

Потім він сів на траву біля іржавих закинутих рейок,

І він сказав: «Чекатимемо.

Тут пройде туркестанський експрес-

Можливо, перший за вік,

За все це століття!..»

Він першим стрибнув на буфер, я повис на якихось штирях,

І хтось вийшов курити — мене втягнули у вагон на руках.

І мені сказали: «Розслабся, жити будеш!

Влупи з горла!

Вона була в двох кроках, але цього разу нічого не змогла.

Потім чіпляли поштовий, потім проїжджали Уфу.

І я пішов, і включився, і поїзд вкотився в Москву.

Я подивився на моє місто, і місто було нове, живе.

І хтось тихо сказав: «Вийшло.

А ти гляди — вийшло!

Ну, що, з поверненням додому,

Туркестанський втікач.

З поверненням додому!»