Das Boot - Оргия праведников

Не печалься, мой друг, мы погибли.

Быть может напрасно отказавшись мельчить

И играть с Пустотой в "что-почём".

Но я помню вершину холма,

Ветку вишни в руке,

И в лучах заходящего солнца -

Тень от хрупкой фигурки с мечом.

Мы погибли мой друг.

Я клянусь, это было прекрасно!

Pour ce destin de chevalier

Honneur, fidelite,

Nous sommes fiers d'appartenir

A ceux qui vont mourir.

Я свидетельством истинным,

В Духе и в Сыне,

Предлагаю вам повесть мою.

Как подводная лодка

В бескрайней пустыне

Погибала в воздушном бою.

Как трещала броня, и дела были плохи,

Небо в дыры хлестало как газ;

И глубинные бомбы бездарной эпохи

Разрывались все ближе от нас.

Но для тех, кто придет

В мир, охваченный мглою,

Наша повесть послужит ключом.

Ибо древнее Солнце -

Солнце героев,

Нас коснулось прощальным лучом.

Не печалься, мой друг,

Мы счастливцы с тобою:

В самом пекле бессмысленных лет.

Навсегда уходящее

Солнце героев

Озарило наш поздний рассвет.

И свидетельством истинным,

В Духе и в Сыне,

Мы оставили повесть о том,

Как подводная лодка

В бескрайней пустыне

Отбивалась торпедным огнем.

И пылала обшивка,

И плавились скрепы,

И в расщелины гибельных скал,

Раскаленным дождем

Из-под самого неба

С воем капал горящий металл.

(Pour ce destin de chevalier

Honneur, fidelite,

Nous sommes fiers d'appartenir

A ceux qui vont mourir.)

Я помню домик у реки,

Сосновый лес вокруг.

Овраг, в котором тек ручей,

И за рекою луг.

И нас, по целым Божьим дням

Плескавшихся в реке.

И мамин смех, и сосен шум,

И камешки в руке.

Я вновь недавно в те места

Пришел издалека.

Разрушен дом, и лес сгорел,

И высохла река.

Всё было чуждым, как во сне,

Мне кажется с тех пор,

Что жизнь моя приснилась мне

И снится до сих пор.

И значит темная вина,

Лежащая на мне, -

Лишь тень, мелькнувшая на миг

В счастливом детском сне.

И значит, скоро я проснусь

И, выпив молока,

По тропке вниз туда помчусь,

Где плещется река...

Тьма сотрет наши лица и память о нас

Поруганью предаст и разбою.

Не печалься, мы гибнем, кончается бой.

Навсегда уходящему Солнцу, Солнцу героев -

Помаши на прощанье рукой.

Уходящему Солнцу - Великому Солнцу героев -

Помаши на прощанье...

Не засмучуйся, мій друже, ми загинули.

Може даремно відмовившись дрібнити

І грати з Пустотою в "що-що".

Але я пам'ятаю вершину пагорба,

Гілку вишні в руці,

І в променях вранішнього сонця -

Тінь від тендітної фігурки з мечем.

Ми загинули мій друг.

Я присягаюся, це було чудово!

Pour ce destin de chevalier

Honneur, fidelite,

Nous sommes fiers d'appartenir

A ceux qui vont mourir.

Я свідченням істинним,

У Дусі та в Сині,

Пропоную вам повість мою.

Як підводний човен

У безкрайній пустелі

Гинула у повітряному бою.

Як тріщала броня, і справи були погані,

Небо в дірки хвистало як газ;

І глибинні бомби бездарної доби

Розривалися дедалі ближче від нас.

Але для тих, хто прийде

У світ, охоплений імлою,

Наша повість стане ключем.

Бо давнє Сонце

Сонце героїв,

Нас торкнулося прощальним променем.

Не сумуй, мій друже,

Ми щасливці з тобою:

У самому пеклі безглуздих років.

Назавжди що йде

Сонце героїв

Осяяло наш пізній світанок.

І свідченням істинним,

У Дусі та в Сині,

Ми залишили повість про те,

Як підводний човен

У безкрайній пустелі

Відбивалася торпедним вогнем.

І палала обшивка,

І плавилися скріпи,

І в ущелини згубних скель,

Розпеченим дощем

З-під самого неба

З завиванням капав палаючий метал.

(Pour ce destin de chevalier

Honneur, fidelite,

Nous sommes fiers d'appartenir

A ceux qui vont mourir.)

Я пам'ятаю будиночок біля річки,

Сосновий ліс довкола.

Яр, у якому тек струмок,

І за річкою луг.

І нас, за цілими Божими днями

Плюскалися в річці.

І мамин сміх, і сосен шум,

І камінці у руці.

Я знову недавно в ті місця

Прийшов здалеку.

Зруйнований будинок, і ліс згорів,

І висохла річка.

Все було чужим, як уві сні,

Мені здається з того часу,

Що життя моє наснилося мені

І сниться досі.

І значить темна вина,

Що лежить на мені, -

Лише тінь, що майнула на мить

У щасливому дитячому сні.

І значить, скоро я прокинусь

І, випивши молока,

По стежці вниз туди помчу,

Де плескається річка...

Темрява зітре наші обличчя та пам'ять про нас

Злаянню зрадить і розбою.

Не засмучуйся, ми гинемо, закінчується бій.

Назавжди іде Сонцю, Сонцю героїв -

Помахай на прощання рукою.

Йденому Сонцю - Великому Сонцю героїв -

Помахай на прощання...