Starim - Đorđe Balašević

Jutro me zatiče samog, ko školjku u pesku…

Svu noć su senke na zidu skicirale fresku…

Tražio sam jedan stih, skoro da ga osetih

Al' mi je iz ruku nestao…

Protura se novi dan

Al taj trik je providan

Samo da bi prošli prestao

Jutro me zatiče u pravom haosu tema…

U mojim strofama lagani raspad sistema…

Al' u tajnim vezama, sa nekim davnim zvezdama

Ponovo se pesma primiče…

Zasad nema imena

Samo bluza svilena

Kako mi iz ruku, izmiče

Zaboravljam imena, samo lica ostaju

U prolazu, ljude otkrivam kroz šifre…

Dovraga, sve mi to govori da starim

Zaboravljam, dosadne cifre

Zaboravljam, imena malih bircuza uz put

I curice, što su uvek dobre bile

Neke bistrine se nepovratno mute

Ali nikada, dodir svile…

Jutro me zatiče opet u smišljanju bekstva…

Čim malo usporim, stignu me davna prokletstva…

To su samo momenti, lošim vetrom doneti

To su samo male večnosti…

To su samo godine

Kad se čovek otkine

Ko od one gorke tečnosti…

Ранок застає мене одного, як мушлю в піску...

Цілу ніч тіні на стіні малювали фреску…

Я шукав вірша, майже відчув

Але воно зникло з моїх рук…

Настає новий день

Але цей трюк прозорий

Просто щоб пройти зупинився

Ранок застає мене в справжньому хаосі тем…

У моїх строфах легкий розпад системи...

Але в таємних стосунках, з якимись стародавніми зірками

Пісня знову наближається…

Ще немає імен

Просто шовкова блузка

Як вилізе з рук, так і вислизає

Я забув імена, залишилися лише обличчя

Попутно я відкриваю людей через коди…

Чорт, усе це говорить мені, що я старію

Я забув, нудні цифри

Я забуваю назви маленьких таверн по дорозі

І дівчата, які завжди були хорошими

Деякі чіткості незворотно розмиваються

Але ніколи, дотик шовку…

Ранок застає мене на думці знову втекти...

Як тільки я трохи сповільнююсь, до мене долітають давні прокляття...

Це лише моменти, принесені поганим вітром

Це лише маленькі вічності…

Це просто роки

Коли чоловік відривається

Яка з тих гірких рідин…