Priča O Vasi L. - Đorđe Balašević

Znate l' priču o Vasi Ladačkom?

I ja sam je, tek onomad čuo

Jednom devet dana nije, izlazio iz birtije

Kažu da je bio, čudna sorta…

Otac mu je bio sitni paor

'ranio je, sedam gladnih usti'

Mati mu je bila plava, tiha, nežna, jektičava

Umrla je s' trideset i nešto…

Imali su par jutara zemlje

Malu kuću na kraju sokaka

Na astalu mrve hleba, taman tol’ko kol’ko treba

Al' je Vasa hteo, mnogo više…

Želeo je konje vrane, po livadi razigrane

Sat sa zlatnim lancem i salaše…

Želeo je njive plodne, vinograde blagorodne

U karuce pregnute čilaše

Ali nije mog’o, da ih ima

Voleo je lepu al' sirotu

Uz’o bi je, samo da je znao:

Voleš jednom u životu, sad bogatu il' sirotu

To ne bira pamet, nego srce…

Sve se nad’o da će ljubav proći

Zanavek je otiš'o iz sela

Nikad nije pis’o nikom, venč'o se sa miraždžikom

Jedinicom ćerkom, nekog gazde…

Dobio je konje vrane, po livadi razigrane

Sat sa zlatnim lancem i salaše…

Dobio je njive plodne, vinograde blagorodne

U karuce pregnute čilaše

Sve je im’o, ništa im’o nije

Propio se, nije proslo mnogo

Dušu svoju, Ðavolu je prod’o

Znali su ga svi birtaši, tražio je spas u čaši

Ali nije mog’o, da ga nađe…

Mlad je, kažu, bio i kad je umro

Sred birtije, od srčane kapi

Klonula mu samo glava, k’o da drema, k’o da spava

I još pamte šta je, zadnje rek’o…

Džaba bilo konja vranih, po livadi razigranih

Džaba bilo sata i salaša…

Džaba bilo njiva plodnih, vinograda blagorodnih

Džaba bilo karuca, čilaša…

Kada nisam s onom koju volem

Znate l' priču o Vasi Ladačkom?

I ja sam je tek onomad čuo

Čak i oni slični njemu, kada razmisle o svemu

Kažu da je bio, čudna sorta.

Ви знаєте історію про Васу Ладацького?

Я тільки тоді почув

Одного разу, протягом дев’яти днів, він не виходив із бару

Кажуть, він був, дивного сорту…

Його батько був дрібним паором

«поранений, сім голодних ротів»

Його мати була блондинка, тиха, ніжна, ревнива

Вона померла в тридцять років…

Вони мали пару акрів землі

Невеликий будиночок в кінці алеї

Стільки ж хліба залишилося

Але Васа хотів набагато більше…

Він хотів вороних коней, грайливих по лузі

Годинник із золотим ланцюжком і фермою…

Він хотів родючих полів, благородних виноградників

У возах гнувся чилас

Але він не міг їх мати

Він любив красивих чи бідних

Він би взяв, якби знав:

Ти любиш раз у житті, тепер багатий чи бідний

Вибирає не розум, а серце...

Він сподівався, що кохання пройде

Назавжди покинув село

Він ніколи нікому не писав, одружився з міражем

Дочка підрозділу, якийсь начальник…

У нього вороні коні, грайливі по лузі

Годинник із золотим ланцюжком і фермою…

Він отримав родючі поля, благородні виноградники

У возах гнувся чилас

У нього все, у нього нічого немає

Напився, недовго

Він продав свою душу дияволу

Його знали всі бармени, він шукав порятунку в чарці

Але він не міг його знайти…

Був молодий, кажуть, і помер

Посередині бару, від інфаркту

Тільки голова опустилася, ніби спала, ніби спала

І вони досі пам’ятають, що це було, останнє, що він сказав.

Даремно кукурікали коні, грайливі по лузі

Вільні години та ферми…

Даремно були родючі поля, благородні виноградники

Даремно був віз, чилаш…

Коли я не з тим, кого люблю

Ви знаєте історію про Васу Ладацького?

І тільки тоді почув

Навіть такі, як він, коли думають про все

Кажуть, він був, якийсь дивний.