Drvena pesma - Đorđe Balašević

Snio sam nocas, nikad prezaljenu stvar,

mog drvenog konjica;

kanap i zvuk tockica, vrbice zvon.

«Za mnom, verni Sanco moj,

u pohodu na Nespokoj.»

Snio sam jos i svoju prvu tamburu,

kako k’o nocna dama,

iz juznog Amsterdama.

Iz izloga mene klinca zavodi,

na smrtne grehe navodi.

'Di je to drvo raslo,

od kog je tesana?

Da l' se pod njime

neko, nekada ljubio?

Otkud u njemu izvor,

svih mojih pesama?

Da l' je to znao

onaj ko ga je dubio?

'Di je to drvo raslo,

vrh kojih bregova?

Da l' nas je ista,

kisa mladjane zalila?

Ko mu je grane kres’o,

mati ga njegova?

Cija je ruka lisca,

s jeseni palila?

Da znam.

Snio sam onda krevet, sav u cipkama;

obesnu igru vatre, sklopljene salukatre.

Na uzglavlju ruza u intarziji,

pod kojom smo se mazili.

Snio sam sanduk, crni, srebrom okovan,

novembar, izmaglica i kvartet dragih lica.

Maleni cun nasred luke pokisle,

da me u vecnost otisne.

'Di je to drvo raslo,

spram kojih vetrova?

Da l' je pod njime,

neko za nekim zalio?

Sto ga je grom obis’o,

mati ga Petrova?

Ko je u sake pljun’o,

pa ga strovalio?

Jedina moja mila, sto si me budila;

bio sam tako blizu, nalicja vremena.

Taji se jedno drvo u mojim grudima;

gde li ce nesto nici iz toga semena…

Da znam.

Мені снилося минулої ночі, ніколи не бачене,

моя дерев'яна кіннота;

мотузка і звук крапок, вербові дзвіночки.

«Іди за мною, мій вірний Санко,

на поході на Неспокой».

Я теж мріяв про свій перший бубон,

як нічна леді,

з півдня Амстердама.

З вікна мене спокусила дитина,

звинувачення в смертних гріхах.

«Де це дерево росло,

від кого Тесана?

Невже під ним

когось, колись любив?

Звідки джерело,

всі мої пісні?

Він це знав?

той, хто його бив?

«Де це дерево росло,

вершина яких пагорбів?

чи ми однакові,

дощ полив молодих?

Хто дав йому гілки,

його мама?

Чия рука лист,

засвітився восени?

Знати.

Мені тоді снилася ліжко, вся в мереживах;

підвісна гра вогню, складені салукатри.

На чолі троянди в маркетрі,

під яким ми обіймалися.

Мені снилася скриня, чорна, срібляста,

Листопад, Туман і Квартет дорогих облич.

Маленький цунь посеред кислого порту,

щоб відбити мене у вічність.

«Де це дерево росло,

проти яких вітрів?

Чи це під ним,

хтось на когось скаржився?

Коли в нього вдарила блискавка,

Петрова мати?

Хто плюнув у саке,

так стровалио його?

Єдина мій коханий, що ти мене розбудив;

Я був так близько, у минулому.

У моїх грудях заховане дерево;

звідки щось візьметься з того насіння...

Знати.