Alone in the Dark - Opera IX

Eternal suffering.

Everlasting oblivion of tears falling into the dust.

I want to die.

But the three mothers don’t grip my hand

they want the cycle to be completed.

I’m walking through this autumnal mist

where everything dies

and where everything’s anguish and loneliness.

I mortify my heart with love’s pain

and fall into the hollow deep abyss.

I’m alone in the dark

my being transfixed by a circle of shining souls

but their laments can nothing against frost

hate and the macabre veil winding my soul

in an obscure seal.

I would shed blood but something’s hindering that to me which dark force gives my spirit strength

thou condemned to wander in this mist thick as pain

I’m alone in Mater Tenebra.

Amen.

I enjoy this event.

I son of darkness drink my tears

from the calix of the god who never forsakes

who turns defeat into victory.

I raise my hands up towards the northern icy wind

and to the nothing I yell.

Th at vision is mild and pure wrapped into the torments wind

I stretch out my hand but everything disappears

so I close the circle of fire once more

and I find myself again alone in the dark.

I celebrate the ancient names of this pagan winter

looking for lymph and power

for his soul now I’ve lost into emptiness.

Lost in Mater Tenebra.

Satan’s masses mutate the weak.

back to top.

Вічні страждання.

Вічне забуття сліз, що падають у порох.

Я хочу померти.

Але три матері не тримають мене за руку

вони хочуть, щоб цикл завершився.

Я йду крізь цей осінній туман

де все вмирає

і де все туга й самотність.

Я умертвляю своє серце любовним болем

і впасти в улоговину глибоку прірву.

Я один у темряві

Я захоплений колом сяючих душ

але їхні лементи нічого не можуть проти морозу

ненависть і жахлива вуаль, що скручує мою душу

в неясний печатці.

Я пролив би кров, але щось заважає мені темна сила дає силу моєму духу

ти засуджений блукати в цій густій, як біль, тумані

Я один у Mater Tenebra.

Амінь.

Мені подобається ця подія.

Я син темряви п’ю свої сльози

із чаші бога, який ніколи не покидає

який перетворює поразку на перемогу.

Я піднімаю руки вгору в бік північного крижаного вітру

і до нічого я кричу.

Це бачення м’яке й чисте, огорнене вітром мук

Я простягаю руку, але все зникає

тому я замикаю коло вогню ще раз

і я знову опиняюся сам у темряві.

Я прославляю стародавні назви цієї язичницької зими

шукають лімфу й силу

для його душі тепер я загубився в порожнечі.

Загублений у Матер Тенебра.

Маси сатани мутують слабких.

Догори.