Впотьмах - Ольга Арефьева, Пётр Акимов

Мы красное пили впотьмах и, поверьте,

Не знали, что тать, неслышно как тень

Крадётся сквозь верески.

Умер день,

Ветер шумит над жилищами смерти —

Мы красное пили впотьмах.

Мы красное пили впотьмах и, поверьте,

Не знали, что тать, ухмыляясь, идёт

По нашей улице, стал у ворот —

Веселье — на грани жизни и смерти,

Мы красное пили впотьмах.

Мы красное пили впотьмах и, поверьте,

Не знали, что тать возле наших дверей —

Ни вздоха, ни всхлипа, ни скрипа костей.

Жизнь — это лестница, лестница к смерти,

Мы красное пили впотьмах.

Мы пили впотьмах и не ждали, поверьте,

Что тать осмелеет, вломится в дом,

Где мы веселимся меж злом и добром…

И плащ мой чёрный — чернее смерти —

Схватил он, помедлил, пригубил бокал,

И красное платье с тебя он сорвал,

И сгинул.

И сгинули наши сомненья пустые.

Мы в красных потёмках остались нагие.

Мы голы и нищи.

Одни.

Среди тьмы.

Мы.

Ми червоне пили в пітьмах і, повірте,

Не знали, що тати, нечутно як тінь

Крадеться крізь верески.

Помер день

Вітер шумить над житлом смерті —

Ми червоне пили в пітьмі.

Ми червоне пили в пітьмах і, повірте,

Не знали, що тати, посміхаючись, іде

По нашій вулиці, став біля воріт.

Веселощі — на межі життя і смерті,

Ми червоне пили в пітьмі.

Ми червоне пили в пітьмах і, повірте,

Не знали, що тати біля наших дверей —

Ні зітхання, ні схлипу, ні скрипу кісток.

Життя— це сходи, сходи до смерті,

Ми червоне пили в пітьмі.

Ми пили в пітьмах і не чекали, повірте,

Що тать осміліє, вломиться в будинок,

Де ми веселимося між злом і добром ...

І плащ мій чорний — чорніший за смерть —

Схопив він, поволі, пригубив келих,

І червона сукня з тебе він зірвав,

І згинув.

І згинули наші сумніви порожні.

Ми в червоних потемках залишилися голі.

Ми голи і жебраки.

Одні.

Серед темряви.

Ми.