Адам - Ольга Арефьева, Пётр Акимов

Глухой слыхал, как немой рассказывал,

Что слепой видал, как хромой побежал.

Немой сказал глухому — слышишь?

-

Ты такой же, как я, урод.

Ты мне брат и друг и с тобой мы выше

Всех этих здоровых господ.

Хоть нас обидел Господь, но мы дышим

Тем же, чем всякий скот,

И знаем, что каждый оттуда же вышел,

Куда он потом уйдёт.

Глухой отвечал ему — о брат мой!

Мы на верном пути.

Ведь на воде пишут вилы правду,

В неё лишь надо войти.

Горечь земных страданий слаще,

Чем этот лживый грех,

Давай пойдём по дороге, аще

Мы не несчастней всех!

И тут в разговор вмешался бывший

Вблизи при этом слепой —

Я видел, как выстрелы в небе пишут

О Том, Кто всегда живой,

Птицы сгорают, взлетая выше,

Хватают крыльями газ,

Я понимаю побольше Ницше

И место моё среди вас!

Давай пойдём по земле и расскажем

Всё, что мы поняли здесь —

Вскричал безногий, зашедшийся в раже

Познания антитез —

Я буду плясать чечётку и каждый

За это нам даст пить и есть,

И не помешает нам, эка важность, —

То, что поломан протез!

И встрял в разговор сумасшедший — я с вами

Всюду пойду в бреду!

Вам нужен совет и моя поддержка, —

А мной говорит Святой Дух,

Я ввожу в заблужденье женщин

Танцами пьяных мух,

Суп в моём котелке переперчен,

Но один я сгожусь за двух.

Они, зацепившись локтями, взлетели,

Не зная ещё, куда,

Не зная, что снизу их на прицеле

Держат из зала суда,

Не зная, что мёртвый с живым неразделен,

А живой всем должен всегда —

В их ущерблённой во всём артели

Частями набрался Адам.

Они не слышали выстрела снизу,

Что лупит по всем, кто смог.

Они толкались ногами о выси,

Теменем бились в смог,

Удар их всех излечил от жизни,

Дыханье ушло за порог,

Их плоть разлетелась на тряпки со свистом,

В глазах их открылся Бог.

И в день, когда они выпали взвесью

На бренный и грешный свет

Не получил особых известий

Не имел особых примет,

Пили, ели и пели песни,

Копили, рождались, дрались,

Лишь кто-то взглянул ненароком на месяц

И снова уставился вниз.

Глухий чув, як німий розповідав,

Що сліпий бачив, як кульгавий побіг.

Німий сказав глухому — чуєш?

-

Ти такий, як я, виродок.

Ти мені брат і друг і з тобою ми вище

Усіх цих здорових панів.

Хоч нас образив Господь, але ми дихаємо

Тим же, чим всяка худоба,

І знаємо, що кожен звідти же вийшов,

Куди він потім піде.

Глухий відповідав йому — брат мій!

Ми на вірному шляху.

Адже на воді пишуть вила правду,

У неї лише треба увійти.

Гіркота земних страждань солодша,

Чим цей брехливий гріх,

Давай підемо по дорозі, аще

Ми не найнещасніші за всіх!

І тут у розмову втрутився колишній

Поблизу при цьому сліпий—

Я бачив, як постріли в небі пишуть

Про Тому, Хто завжди живий,

Птахи згоряють, злітаючи вище,

Хапають крилами газ,

Я розумію більше Ніцше

І місце моє серед вас!

Давай підемо по землі і розкажемо

Все, що ми зрозуміли тут

Закричав безногий, що зайшовся в ражі

Пізнання антитез —

Я танцюю чечітку і кожен

За це нам дасть пити і є,

І не перешкодить нам, така важливість, —

Те, що поламано протез!

І встряв у розмову божевільний — я з вами

Усюди піду в марення!

Вам потрібна порада і моя підтримка, —

А мною говорить Святий Дух,

Я ввожу в помилку жінок

Танцями п'яних мух,

Суп у моєму казанку переперчений,

Але один я згодуюся за двох.

Вони, зачепившись ліктями, злетіли,

Не знаючи ще, куди,

Не знаючи, що знизу їх на прицілі

Тримають із залу суду,

Не знаючи, що мертвий з живим нероздільний,

А живий усім повинен завжди —

У них ущербленої у всему артілі

Частинами набрався Адам.

Вони не чули пострілу знизу,

Що б'є по всьому, хто зміг.

Вони штовхалися ногами про виси,

Темряви билися в змог,

Удар їх всіх вилікував від життя,

Дихання пішло за поріг,

Їхня площина розлетілася на ганчірки зі свистом,

В очах їх відкрився Бог.

І в день, коли вони випали суспензією

На тлінне і грішне світло

Не отримав особливих звісток

Не мав особливих прикмет,

Пили, їли та співали пісні,

Збирали, народжувалися, билися,

Лише хтось глянув ненароком на місяць.

І знову втупився вниз.