Diario - Nacha Guevara

Te preguntas qué ha sido de mí

En los últimos meses, desde que me fui

Con las aves más viejas emigran al sol

Si mi canto se ha muerto entre sueños de amor

Y confundes la falta de fe

Con la pena y el llanto

Que marcan mi sien

Y entre tantas preguntas

Llegas a pensar

Que he olvidado tu beso

Y tu forma de estar

Que de nada ha servido

Perder la belleza de tanto mimar

Vivo con mis sueños al pairo

Así, como siempre, sigo siendo lo mismo

Que en aquel entonces

Una oveja perdida, un poco más vieja

Yo no sé, tal vez más inocente

Abandoné mi cuerpo a la llovizna

Y he sentido la falta de tu beso

Pero me dio la lluvia una riqueza

Que tu aliento y tu beso no me dieron

He visto que la flor se muere sola

Porque siempre le falta un compañero

Cuando la soledad me acariciaba

Aprendí el refranero de memoria

Alimentando el verbo y la sonrisa

De una brisa nocturna y aleatoria

Y, tras almacenar rayos de luna

Comprendí que la dicha no era eterna

Pero la tierra, siempre blanda y buena

Acunó mi canción

Y me dio fuerzas

He tenido en mis manos las palabras

Que, te confesaré, sirven de poco

Los besos se reparten como el agua

Y la sed sigue siendo para todos

Como ves, solamente he vivido

Del alba al ocaso

Como un labrador

Hoy cuento con mis brazos

Sin miedo, sin prisa

Creo que, eso sí

Que ha cambiado mi risa

Tengo un credo

Para resistir la nostalgia y el tiempo

Creo en el amor

Ahora paso el invierno más cerca del mar

No me faltan amigos

Tengo un trozo de pan

Mi guitarra y un hijo

En fin, que no me puedo quejar

Y aunque he sido feliz

Pienso en ti

ти дивуєшся, що зі мною сталося

За останні кілька місяців, відколи я пішов

Разом зі старшими птахами вони мігрують до сонця

Якщо моя пісня померла між мріями про кохання

І ви збиваєте з пантелику відсутність віри

Із сумом і сльозами

що позначають мій храм

І серед багатьох питань

ти думаєш

що я забув твій поцілунок

і твій спосіб буття

що не принесло ніякої користі

Втрачаючи красу стільки балувань

Я живу своїми мріями al pairo

Тому, як завжди, я все той же

що тоді

Загублена вівця, трохи старша

Не знаю, може, невинніший

Я кинув своє тіло на дощ

І я відчув брак твого поцілунку

Але дощ подарував мені багатство

Щоб твій подих і твій поцілунок не дав мені

Я бачив, що квітка гине сама

Тому що йому завжди не вистачає партнера

Коли мене пестила самотність

Я вивчив прислів'я напам'ять

Живлення дієсловом і посмішкою

Від випадкового нічного вітерця

І, після зберігання місячних променів

Я зрозумів, що щастя не вічне

Але земля, завжди м'яка і добра

тримав мою пісню

і додало мені сили

Я тримав у руках слова

Від цього, зізнаюся, користі від них мало

Поцілунки діляться, як вода

А спрага залишається у всіх

Як бачите, я тільки жив

Від світанку до сутінків

як фермер

Сьогодні я розраховую на свої руки

Ні страху, ні поспіху

Я так думаю, так

Що змінило мій сміх

У мене є віра

Щоб протистояти ностальгії та часу

я вірю в кохання

Тепер я зимую ближче до моря

Мені не бракує друзів

У мене є шматок хліба

Моя гітара і син

У всякому разі, я не можу скаржитися

І хоча я був щасливий

я думаю про тебе