Espero Que Comprendas - Nach

Yeah, lo que ves es lo que hay

Nunca tuve mentores, tampoco guías

Me hice a mí mismo, como pude

¡Ah!

Por eso espero que comprendas que…

Nacemos, morimos;

morimos, nacemos

Sé que es efímero todo lo que tenemos

Todo lo que tememos

Cogemos los remos, salimos al mar a navegar

A pesar de las mareas y los truenos

Ni tan bueno, ni tan malo;

no fui un héroe ni un quejica

Sólo otra cara rara que grita en este Guernica

Un cuadro de vidas grises que se imitan unas a otras

Sin saber que en la sombra les domestican

Las cosas se complican si un salario es algo extraordinario

Si respirar hoy, hay que hacerlo ante notario

Los sabios ya no hablan, se escondieron en su cueva

Los tontos sacan pecho, creen que han inventa’o la rueda

Y quien pueda, que se salve

Espero que comprendas que tal vez

Esta letra que empiezo consiga arder

Puede que no, puede que yo saque del agujero

Entiéndelo, tengo que sacarme a mí primero

Que prefiero ir al parque de atracciones de mis emociones

Norias de paz, toboganes de traiciones

Sé que en ocasiones mi pasión es mi mazmorra

Por eso busco huellas en besos, de esos que no se borran

Comprende que las lágrimas no avisan

Y no sé si llorar y vivir, o morir de risa

Que la prisa mata a la magia con el «que más da»

Que a la nostalgia no la invité a mi fiesta, pero siempre está

Espero que comprendas que…

(El micrófono me mira y dice sólo que sea auténtico)

(Yo fui errante y reincidente, pero siempre consciente)

Espero que comprendas que…

(Debe ser que veo circuitos donde otros ven laberintos)

(Escribo con fuego…)

(Vigilo el paso desde los tiempos)

Comprende que no conozco tierra firme a la que irme

Que siempre alguna excusa me sirve para mentirme

Que morirme es una opción

Pero ¡qué va!

la vida es bella, aunque terca

Por eso al que no hace promesas lo quiero cerca

Espero que comprendas que me entrego a fuego cuando amo

Aunque sé ser más otoño que verano

Que hay tramos en mí, que por miedo no me los recorro

Que aquí hay demasiados gritos, demasiados sordos

Y sobro, mientras absorbo la vida y no me atraganto

Espero que comprendas que me aguanto

Cuando es tragicómico el llanto en mis ojos

Cuando mi espíritu impaciente se pasa el semáforo en rojo

Comprende que si salto, es porque me apetece

Que soy de esos que siempre se duermen si amanece

Que el trece suele darme suerte, y me gusta así

Que sólo yo conozco y controlo al demonio en mí

Que no quiero rodearme de personas que me admiren

Quiero a esos que me digan que espabile cuando se me olvide

Esos que nunca piden, pero siempre dan

Esos que vienen y van, pero nunca se despiden

Espero que comprendas

Que hay semanas en que me abandono

Pero sólo veo la luz si me perdono

Que si mis planes fallan

Siempre habrá una playa y un momento

Que cada hoja es una máquina del tiempo

Espero que comprendas que…

(El micrófono me mira y dice sólo que sea auténtico)

(Yo fui errante y reincidente, pero siempre consciente)

Espero que comprendas que…

(Debe ser que veo circuitos donde otros ven laberintos)

(Yo no soy un genio, era un vacile, pero sí que soy un mago)

Comprende que me dejo el alma en mis canciones

Que vivo sin tener que darle a nadie explicaciones

Que las estaciones cambian, pero no mis gestos

Que estos textos son la forma de unir mis fragmentos

Comprende, que ser mejor que otros no me importa

Que tengo muchos nudos que atar, pero la cuerda es corta

Que abortar misiones nunca es un error

Que a lo mejor donde me aburro es en mi zona de confort

Comprende, que pienso en voz alta, que sueño en voz baja

Que el éxito me estresa, y el fracaso me relaja

Que mi ventaja no es usar efectos ni retoques

Es esta sonrisa en calma para aquel que me provoque

Comprende que no soy de los que «cueste lo que cueste»

Mañana es otro día, pero sólo importa éste

Consciente de mi idiotez por querer ser a la vez

Tranquilidad y locura, disparate y lucidez

Так, те, що ти бачиш, те й отримуєш

У мене ніколи не було ні наставників, ні гідів

Я зробив сам, як міг

о!

Тому я сподіваюся, що ви це розумієте...

Ми народжуємося, ми вмираємо;

ми вмираємо, ми народжуємось

Я знаю, що все, що у нас є, швидкоплинне

все, чого ми боїмося

Беремо весла, виходимо в море плисти

Незважаючи на припливи і грім

Ні так добре, ні так погано;

Я не був героєм чи скаржником

Ще одне дивне обличчя, яке кричить у цій Герніці

Картина сірих життів, що наслідують одне одного

Не знаючи, що в тіні їх приручають

Ситуація ускладнюється, якщо зарплата – це щось надзвичайне

Якщо ви дихаєте сьогодні, ви повинні зробити це перед нотаріусом

Мудреці більше не говорять, вони сховалися в своїй печері

Дурні висовують груди, думають, що винайшли колесо

А хто може, рятуйся сам

Сподіваюся, ви це розумієте, можливо

Цей лист, який я починаю, згорає

Можливо, ні, можливо, я зможу вибратися з ями

Зрозумійте, я повинен сам вийти спочатку

Що я віддаю перевагу ходити в парк розваг своїх емоцій

Колеса огляду, гірки зрад

Я знаю, що іноді моєю пристрастю є моє підземелля

Тому я шукаю сліди в поцілунках, тих, що не стерті

Зрозумійте, що сльози не попереджають

І я не знаю, чи плакати й жити, чи вмирати зі сміху

Ця поспіх вбиває магію "кому байдуже"

Я не запрошував ностальгію на свою вечірку, але вона завжди є

Сподіваюся, ти це розумієш...

(Мікрофон дивиться на мене і каже лише, що він справжній)

(Я був мандрівником і рецидивістом, але завжди усвідомлював)

Сподіваюся, ти це розумієш...

(Мабуть, я бачу ланцюги там, де інші бачать лабіринти)

(Я пишу вогнем...)

(Я спостерігаю за кроком від часів)

Зрозумійте, що я не знаю твердої землі, куди йти

Що якийсь привід завжди служить мені брехати самому собі

Смерть – це вихід

Але що там!

життя прекрасне, хоча й уперте

Тому я хочу близько того, хто не дає обіцянок

Сподіваюся, ви розумієте, що я віддаю себе вогню, коли люблю

Хоча я знаю, як бути більше осені, ніж літа

Що в мені є розділи, що від страху я їх не проходжу

Що тут забагато криків, забагато глухих

І щакую, поки вбираю життя і не задихаюся

Сподіваюся, ви розумієте, що я витримаю

Коли плач в моїх очах трагікомічний

Коли мій нетерплячий дух біжить на червоне світло

Зрозумійте, що якщо я стрибаю, то це тому, що мені так хочеться

Що я з тих, хто завжди засинає, якщо світає

Це тринадцять зазвичай приносить мені удачу, і мені це подобається

Що тільки я знаю і контролюю демона в собі

Що я не хочу оточувати себе людьми, які мною захоплюються

Я хочу, щоб ті, хто каже мені, прокинулися, коли я забуду

Ті, хто ніколи не просить, а завжди дає

Ті, хто приходить і йде, але ніколи не прощається

Я сподіваюся, ви розумієте

Що бувають тижні, коли я залишаю себе

Але я бачу світло лише тоді, коли пробачу себе

Що робити, якщо мої плани проваляться

Завжди знайдеться пляж і час

Що кожен листочок – це машина часу

Сподіваюся, ти це розумієш...

(Мікрофон дивиться на мене і каже лише, що він справжній)

(Я був мандрівником і рецидивістом, але завжди усвідомлював)

Сподіваюся, ти це розумієш...

(Мабуть, я бачу ланцюги там, де інші бачать лабіринти)

(Я не геній, я був дурдом, але я чарівник)

Зрозумійте, що я залишаю душу в своїх піснях

Що я живу, не маючи нікому пояснення

Що змінюються пори року, але не мої жести

Що ці тексти – спосіб об’єднати мої фрагменти

Зрозумій, що бути кращим за інших для мене не має значення

Що я маю багато вузлів, щоб зав’язати, але мотузка коротка

Переривання місій ніколи не є помилкою

Це, можливо, те, де мені нудно, це моя зона комфорту

Зрозумійте, що я думаю вголос, що я мрію тихо

Цей успіх мене напружує, а невдача розслабляє

Моя перевага полягає в тому, що я не використовую ефекти чи підправки

Це спокійна посмішка для тих, хто мене провокує

Зрозумійте, що я не з тих, хто «що завгодно»

Завтра інший день, але тільки цей має значення

Усвідомлюю мій ідіотизм, що я хочу бути обома

Спокій і божевілля, нісенітниця і прозорість