Donde Descansa La Esperanza - Nach

A veces la ciudad se ensucia y no vemos con claridad

Pero si miramos fijamente ahí está

Es difícil, porque el caos deslumbra y la pupila se hace rígida

Y más que en conectar perdemos tiempo en vigilar, la vida es líquida

Escapa de nuestras manos

Entre muecas fingidas y esfuerzos que son en vano

Pero he visto la esperanza descansar en frases calmadas y justas

En sonrisas etruscas

En ojos despeñados pero que aún buscan y no se asustan

En pasos pacientes, en chistes, en charlas

En gestos que no palpan la felicidad pero saben imaginarla

La ciudad se desmorona sobre nuestros brazos cansados

Y solo aguantan aquellos armados con lo que han amado

Aquellos que no se ocultan, ni culpan a otros de sus pecados

Porque las calles se expanden como nuestra soledad extraordinaria

Y solo la esperanza palia tanta fatiga diaria

Allí descansa

En tascas, donde se cambia el mundo en siete tragos de Gin-tonic

En barrios, donde importa más el talento que llevas dentro que el money

En trabajos forzados pero que no nos someten

En miedos extirpados y echados en el retrete

En grilletes que se rompen, cabezas que se levantan

Preguntas que se responden y en canciones que se cantan

Arrinconando al corrupto, en scratches al sistema

En ilusiones que queman y chocan contra el tumulto

Yo la vi

Vi a la esperanza dormida en limbos de conformismo

Y de pronto despertó como en mañanas de domingo

Y ahora distingo guerreros vikingos luchando en mares de brea

Salir a flote cuando la marea de la ciudad tambalea sus ideas

¿Qué pasa cuando flaqueas?

La cabeza te hierve y nadie te ve

Cuando la calderilla no da para la papilla de tu doble V

Y ves que la presión aprieta, y tu vida se agrieta por cada ranura

Por tanta tortura, por falta de aventuras

Por la repetición que pudre nuestra frescura

Y entre la excusa y la brisa sumisa la calma no se divisa

Entre lisas cornisas resbaladizas, y mentiras que se televisan

Pero si algo sé, es que la verdad es sincera y concisa

Y que no hay arma más mortífera que la sonrisa

La esperanza descansa en sueños de resistente grafeno

En vasos medio llenos, en gestos obscenos ante ideologías del pleistoceno

Yo la vi, y la hice renacer en mis ratos de placer

Con fé, en planes que tracé tras un sorbo de café

La vi, cuando me abrace y quise congelar el tiempo

Cuando alcancé la luz gracias al conocimiento

Cuando lloré mi desgracia y vi que solo yo podía hacer algo

Aunque el túnel de la tristeza se hiciera largo

Solo yo podía hacer algo, pintar mi blanco y negro

Y transformarlo en el color con el que hoy celebro

La fiesta de mis desastres

Un día la esperanza me dijo: ''No hay nada más inútil que lamentarse''

Solo hay que levantarse y decir basta

Tener un plan para realizar, paralizar cada huracán que te devasta

Sacar la casta que hay en ti

Aunque a veces sea difícil como infancias en Haití

Y si vendí mi alma al diablo, fue para alimentar a los míos

Calmar su frío, y he sufrido el sucio vacío que impera en aceras

Y he entendido, que si miras fijamente ahí fuera, no verás fronteras

Solo nuevas maneras que se revelan, verás excusas embusteras

Echadas en papeleras, verás diablos de alma buena

Y fieras de sonrisa sincera, si miras fijamente veras que…

La esperanza descansa donde menos te lo esperas

Іноді місто забруднюється, і ми погано бачимо

Але якщо придивитися, то воно є

Це важко, тому що хаос засліплює і зіниця стає жорсткою

І більше, ніж на підключенні, ми втрачаємо час на моніторинг, життя рідке

втекти з наших рук

Між фальшивими обличчями і марними зусиллями

Але я бачив, що надія спочиває в спокійних і справедливих реченнях

В етруських усмішках

В очах, що крутилися, але все ще дивився і не злякався

У терплячих кроках, у жартах, у розмовах

У жестах, які не відчувають щастя, але знають, як його уявити

Місто розсипається на наших втомлених руках

І витримують тільки ті, хто озброєний тим, що любив

Ті, хто не ховається і не звинувачує інших у своїх гріхах

Бо вулиці розширюються, як наша надзвичайна самотність

І тільки надія знімає таку щоденну втому

там відпочинок

У барах, де світ змінюється семи джин-тоніками

У районах, де талант, який у вас всередині, важливіший за гроші

На примусових роботах, але нас не підкоряють

У страху вирвав з корінням і злив в унітаз

В кайданах, що ламаються, головах, що піднімаються

Питання, на які відповідають і в піснях, які співають

Загоняючи корупціонерів у подряпини системи

В ілюзіях, що горять і розбиваються об метушню

я бачив її

Я бачив, як надія спить у підвішенні конформізму

І раптом він прокинувся, як у неділю вранці

І тепер я бачу, як воїни вікінгів б’ються в смолових морях

Залишайтеся на плаву, коли приплив міста похитне ваші ідеї

Що трапиться, коли ти похитнешся?

У тебе голова кипить, а тебе ніхто не бачить

Коли дрібниці не вистачить на кашу вашого подвійного В

І ти бачиш, як тиск посилюється, і твоє життя тріскається від кожної тріщини

За стільки мук, за брак пригод

За повтори, що гниють нашу свіжість

І між виправданням і покірним вітерцем не видно спокою

Між гладкими слизькими виступами та брехнями, які транслюють по телебаченню

Але якщо я щось знаю, так це те, що правда щира і коротка

І що немає більш смертельної зброї, ніж посмішка

Надія спочиває в мріях про міцний графен

У напівповних склянках, в непристойних жестах перед плейстоценовими ідеологіями

Я побачив її, і я змусив її відродитися в моменти моїх насолод

З вірою, у плани, які я простежив після ковтка кави

Я побачив її, коли вона мене обійняла і мені хотілося заморозити час

Коли я дійшов до світла завдяки знанням

Коли я плакала про своє нещастя і побачила, що тільки я можу щось зробити

Хоча тунель смутку став довгим

Тільки я міг щось зробити, пофарбувати своє чорно-біле

І перетворити його в колір, з яким я святкую сьогодні

Партія моїх катастроф

Одного дня надія сказала мені: «Немає нічого марнішого, ніж шкодувати»

Треба просто встати і сказати досить

Майте план, який потрібно виконати, паралізуйте кожен ураган, який спустошує вас

Виявіть у собі касту

Хоча іноді це важко, як дитинство на Гаїті

І якщо я продав свою душу дияволу, то щоб нагодувати свою

Заспокоюй свій холод, і я терпів брудну порожнечу, що панує на тротуарах

І я зрозумів, що якщо ти дивишся туди, то не побачиш кордонів

Просто нові способи розкриття, ви побачите брехливі виправдання

Викинуті в смітники, ви побачите диявола з добрими душами

І звірі з щирою посмішкою, якщо придивитися, то побачиш, що...

Надія спочиває там, де ви найменше її очікуєте