Про Афганистан - Михаил Круг

А мне так не хочется долго глядеть на этот чужой горизонт,

Палящее солнце зашло за мечеть, в Россию уехал Кобзон.

Он пел нам Высоцкого и поправлял свой, потом облитый, парик,

А мы подпевали: "Когда ты упал со скал, я заплакал, старик..."

Как редко бывают такие часы, когда пуля песню не бьёт.

Но раны за них не успеют остыть, и вечером снова в поход.

А я после боя заплакал, не смог, и руки тряслись прикурить:

Я видел, как витькины в цинковый гроб останки несли хоронить.

А там, у развилки примята трава, и в ней муравейник патрон.

Колюха, земляк, буйная голова, душманов лепил, как ворон.

Но глупая пуля пробила висок, и Колька кивнул головой,

А мать ведь просила: "Николка, сынок, скажи, что вернёшься живой!"

В Афгане сегодня хорошая весть: приказ вышел, скоро домой,

Но сердце останется мысленно здесь, и радости нет, что живой.

Приеду я в Тверь из афганских полей, здесь дома тепло и светло,

И только открою знакомую дверь, скажу: "Мам, тебе повезло!"

А мені так не хочеться довго дивитись на цей чужий обрій,

Паляче сонце зайшло за мечеть, до Росії поїхав Кобзон.

Він співав нам Висоцького і поправляв свій, потім облитий, перуку,

А ми підспівували: "Коли ти впав зі скель, я заплакав, старий..."

Як рідко буває такий годинник, коли куля пісню не б'є.

Але рани за них не встигнуть охолонути і ввечері знову в похід.

А я після бою заплакав, не зміг, і руки тремтіли прикурити:

Я бачив, як вітькіни в цинкову труну останки несли ховати.

А там, біля роздоріжжя прим'ята трава, і в ній мурашник патрон.

Колюха, земляк, буйна голова, душманів ліпив, як ворон.

Але дурна куля пробила скроню, і Колька кивнув головою,

А мати ж просила: "Ніколко, синку, скажи, що повернешся живий!"

В Афгані сьогодні гарна звістка: наказ вийшов, незабаром додому,

Але серце залишиться подумки тут, і радості нема, що живий.

Приїду я до Твері з афганських полів, тут вдома тепло та світло,

І тільки відчиню знайомі двері, скажу: "Мам, тобі пощастило!"