Ностальгия о будущей любви - Михаил Круг

Я не старый, но поверь уже седой в нашей жизни ничему не удивляюсь.

Вдруг припал к девчонке всей своей душой и что случилось, ничего не понимаю.

И я ждал и думал - может это зря.

Не бывает в жизни то что не бывает.

Чтобы вдруг в дождливый вечер сентября меня кто-то своим сердцем согревает.

Холодный вечер осенней сказки и лунной ночью, моросящий звонкий дождь.

Он шепчет мне, что я у женщин вечный гость.

Хоть поздний час, а я вот жду что ты придешь.

Под звон дождя ну не сегодня - завтра хоть.

Постучали, я открыл - а там она "Извините бога ради что так поздно".

Я лишь только разобрал - "Мне не до сна и одной так нелегко смотреть на звезды".

И она мне со слезами рассказала, потому что не могла уже молчать:

"Я за дверью целый вечер простояла, плакала и не решалась постучать."

Холодный вечер осенней сказки и лунной ночью, моросящий звонкий дождь.

Он шепчет мне, что я у женщин вечный гость.

Хоть поздний час, а я вот жду что ты придешь.

Под звон дождя ну не сегодня - завтра хоть.

Я не старий, але повір уже сивий у нашому житті нічого не дивуюсь.

Раптом припав до дівчини всією своєю душею і, що сталося, нічого не розумію.

І я чекав і думав – може це дарма.

Не буває в житті те, що не буває.

Щоб раптом у дощовий вечір вересня мене хтось своїм серцем зігріває.

Холодний вечір осінньої казки і місячної ночі, що лунає дзвінкий дощ.

Він шепоче мені, що я в жінок вічний гість.

Хоч пізня година, а я ось чекаю що ти прийдеш.

Під дзвін дощу ну не сьогодні – завтра хоч.

Постукали, я відкрив - а там вона "Вибачте бога заради що так пізно".

Я тільки-но розібрав - "Мені не до сну і однієї так нелегко дивитися на зірки".

І вона мені зі сльозами розповіла, бо не могла вже мовчати:

"Я за дверима цілий вечір простояла, плакала і не наважувалася постукати."

Холодний вечір осінньої казки і місячної ночі, що лунає дзвінкий дощ.

Він шепоче мені, що я в жінок вічний гість.

Хоч пізня година, а я ось чекаю що ти прийдеш.

Під дзвін дощу ну не сьогодні – завтра хоч.