Песня о калининских ханыгах - Михаил Круг

Не дыши на меня и не сдавливай грудь;

я устал и обмяк и чуть-чуть,

Только самую малость хочу отдохнуть от скандалов твоих, от друзей-забулдыг,

перегаров пропитых и прочих синюх и ханыг.

И от дыма табачного белая тюль отдаёт желтизной.

И засалена дверь, как руками берутся, когда сюда прутся толпой.

Не обласканная, а пропитая, как ханыга, мутноглазая, рожа красная.

На столе в переплёте обтрёпанном книга.

И по комнате грязь, и воняет мочой, как в помойке.

И в угаре блатном проститутки поют, и поутру трясутся пропойки.

Рай земной в бутыле, по три десять цена, как икота с похмелья, проходит она.

И паршивая тварь, чтобы дали глоток, заскулит.

Льнёт, ласкаясь, шутя, улыбается, льстит, на карачках ползёт и, хрипя,

как навзрыд, закричит:

И как верная бл*дь, в том, в чём мать родила, буду петь, и плясать,

да налейте — так в чём же дела?!"

А хлебнув из горла, помутнели глаза, и она поползла по углам.

На столе весь бардак, и упали цветы: луговые ромашки из банки не для красоты,

Просто нечем запить эту жутко дрянную «Ризоль».

Нажралась одна бл*дь и вопила какую-то чушь, успокоилась лишь и с собой позвала,

когда кто-то сказал:

«Я твой муж».

Не дихай на мене і не стискай груди;

я втомився і обм'як і трохи,

Тільки зовсім небагато хочу відпочити від скандалів твоїх, від друзів-забулдиг,

перегарів пропитих та інших синюх і ханиг.

І від диму тютюнового біла тюль віддає жовтизною.

І засмалені двері, як руками беруться, коли сюди пруться натовпом.

Не обласкана, а просочена, як ханига, каламутна, пика червона.

На столі в палітурці обшарпана книга.

І по кімнаті бруд, і смердить сечею, як у смітнику.

І в угарі блатному пові співають, і вранці тремтять пропийки.

Рай земний у бутлі, по три десять ціна, як гикавка з похмілля, проходить вона.

І паршива тварюка, щоб дали ковток, заскулить.

Льне, пестившись, жартома, усміхається, лестить, на карачках повзе і, хрипаючи,

як назрид, закричить:

І як вірна бледь, в том, в чем мати народила, співатиму, і танцювати,

так налийте — так у чому ж справи?!"

А хлібнувши з горла, помутніли очі, і вона поповзла по кутах.

На столі весь бардак, і впали квіти: лугові ромашки з банки не для краси,

Просто нічим запитати цю дуже погану «Ризоль».

Нажерлася одна блід і волала якусь нісенітницю, заспокоїлася лише і з собою покликала,

коли хтось сказав:

"Я твій чоловік".