Лирическая - Михаил Круг

Молчи, закрой свой рот, согни улыбку, подай стаканы, лярва, и вино.

Когда сегодня скрипнула калитка, ты испугалась, выглянув в окно.

И в тишине кирпичной Пролетарки — что о тебе в Слободке говорят, —

Ты принимала без меня подарки — подарочки от соминских ребят.

Ты мне плевала в душу с наслажденьем: «С гуся вода», — гуляла на мои.

А после — шмон и шухер в воскресенье… Семь лет прошло — семь долгих «селяви».

Ты не бери на понт, не порти праздник, послушай лучше, девочка, сюда:

С огнём играешь, лярва, ветер дразнишь, что урки не прощают никогда.

Сейчас придёт твой мент, меня увидит.

Вчера был дождь, и я зайти не мог,

Боялся: наслежу в своей обиде… Да ты ещё сменила наш замок.

Не плачь, закрой глаза, молчи и слушай: семь лет назад ты здесь меня сдала,

Навешала менту лапши на уши, и, «хвост задрав», с ним в сад гулять пошла…

Мовчи, закрий свій рот, зігни посмішку, подай склянки, лярва, і вино.

Коли сьогодні рипнула хвіртка, ти злякалася, визирнувши у вікно.

І в тиші цегляної Пролетарки — що про тебе в Слобідці говорять, —

Ти приймала без мене подарунки — подарунки від сомінських хлопців.

Ти мені плювала в душу з насолодою: «Згуся вода»,— гуляла на мої.

А після — шмон і шухер у неділю... Сім років минуло — сім довгих «селяви».

Ти не бери на понт, не псуй свято, послухай краще, дівчинко, сюди:

З вогнем граєш, лярво, вітер дражниш, що урки не прощають ніколи.

Зараз прийде твій мент, мене побачить.

Вчора був дощ, і зайти не міг,

Боявся: належу у свою образу... Так ти ще змінила наш замок.

Не плач, заплющи очі, мовчи і слухай: сім років тому ти тут мене здала,

Навішала менту локшини на вуха, і, «хвіст задерши», з ним в сад гуляти пішла ...