Когда с тобой мы встретились - Михаил Круг

Когда с тобой мы встретились, черёмуха цвела и в парке тихо музычка играла.

И было мне тогда ещё совсем немного лет, а дел наделать я успел немало.

Лепил я скок за скоком, а наутро для тебя бросал цветы налево и направо.

А ты меня любила и часто говорила: «Житьё блатное хуже, чем отрава».

Но дни короче стали, и птички улетали туда, где только солнышко смеётся,

А с ними моё счастье улетело навсегда;

я понял, что оно уж не вернётся.

Однажды ты с форшмаком стояла на скверу;

он был бухой, обняв тебя рукою.

Тянулся целоваться, просил тебя отдаться, а ты в ответ кивала головою.

Во мне всё помутилось, и сердце так забилось, и я, как пьяный фраер, зашатался.

Потом не помню, как попал в кабак, кутил и водку пил, и пьяными слезами

умывался.

Потом однажды ночью я встал вам на пути, меня узнав, ты сильно побледнела.

Его я попросил в сторонку отойти, и сталь ножа зловеще заблестела.

Я помню, как всю ночь в скверу мерцали фонари, и мусора всю ночь в саду

свистели.

Один я прошатался у причала до зари, а в спину мне глаза твои глядели.

Любовь свою короткую решил залить я водкою, а воровать боялся, как ни странно.

Но влип с историей глупою, и как-то опергруппою я взят был на бану у ресторана.

Сижу я в своей камере, заначил пятерых, когда внезапно вскрылось это дело.

И вот однажды утром мой защитничек-старик сказал: «Не миновать тебе расстрела».

А завтра мне зачтётся мой последний приговор, и снова мы увидимся с тобою.

А утром отведут меня на наш тюремный двор, и там глаза навеки я закрою.

Коли з тобою ми зустрілися, черемха цвіла і в парку тихо музика грала.

І було мені тоді ще зовсім небагато років, а справ наробити я встиг чимало.

Ліпив я скок за скоком, а на ранок для тебе кидав квіти ліворуч і праворуч.

А ти мене любила і часто говорила: «Життя блатне гірше, ніж отрута».

Але дні коротші стали, і пташки відлітали туди, де тільки сонечко сміється,

А з ними моє щастя відлетіло назавжди;

я зрозумів, що воно вже не повернеться.

Одного разу ти з форшмаком стояла на сквері;

він був бухою, обійнявши тебе рукою.

Тягнув цілуватися, просив тебе віддатися, а ти у відповідь кивала головою.

В мені все помутилося, і серце так забилося, і я, як п'яний фраєр, захитався.

Потім не памятаю, як потрапив у кабак, кутив і горілку пив, і п'яними сльозами

вмивався.

Потім одного разу вночі я встав вам на шляху, мене дізнавшись, ти сильно зблідла.

Його я попросив убік відійти, і сталь ножа зловісно заблищала.

Я пам'ятаю, як всю ніч у сквері мерехтіли ліхтарі, і сміття всю ніч у саду

свистіли.

Один я прошатався біля причалу до зарі, а в спину мені очі твої дивилися.

Любов свою коротку вирішив залити я горілкою, а красти боявся, як не дивно.

Але влип з історією дурною, і якось опергрупою я був взятий на бану у ресторану.

Сиджу я у своїй камері, заначив п'ятьох, коли раптово розкрилася ця справа.

І ось одного ранку мій захисник-старий сказав: «Не пройти тобі розстрілу».

А завтра мені зарахується мій останній вирок, і знову ми побачимося з тобою.

А вранці відведуть мене на наш тюремний двір, і там очі навіки я закрию.