Катя - Михаил Круг

Сваты пришли к отцу, в деле сошлися вместе.

Значит, в Покров — к венцу,

так порешили с тестем.

Дочь Катерина вся прямо от счастья светит, ждет не дождется дня,

когда милый за ней приедет.

Катя — красна дивчина, к свадьбе деньки считала и на пухову перину нежно белье

вышивала.

Но на ее беду в бурке большой, казачьей въехал в деревню ту опер для раскулачки.

Молод он был, красив, со стариками дерзок, кожаный френч носил, выпить любил и

девок.

Он ведь забыл про все, глаз не сводил с Катерины.

От раскулачки спасем,

коль буду вам мужем и сыном.

Спорить отец не стал, с властью бы жить в покое, свадьбу переиграл,

думал — жалеть не стоит.

В день на Покров пошли, в избу вошли с кумачами.

К оперу Катю вели с

заплаканными очами.

Что же ты, батюшка, сменял меня на иуду?

Без милого дружка с опером жить не

буду.

И, помолившись в путь, жизни себя лишила.

В сердце, под девичью грудь,

острый кинжал вонзила.

Прощай же, любый мой, с постылым жить не гоже.

Эту фату со мной матушка в гроб

положит.

Выплели ленту с кос.

Катя лежит, как живая.

Из-под венца на погост.

Значит, судьба такая.

Опер сослал отца, дружку сгноил в забое, вволю попил винца и въехал в их дом с

другою.

Свати прийшли до батька, у справі зійшлися разом.

Значить, у Покров до вінця,

так вирішили з тестом.

Дочка Катерина вся прямо від щастя світить, чекає не дочекається дня,

коли милий за неї приїде.

Катя — червона дівчина, до весілля дні вважала і на пухову перину ніжну білизну

вишивала.

Але на її біду в бурці великий, козачій в'їхав у село ту опер для розкулачки.

Молодий він був, гарний, зі старими зухваль, шкіряний френч носив, випити любив і

дівчаток.

Він забув про все, око не зводив з Катерини.

Від розкулачки врятуємо,

якщо буду вам чоловіком і сином.

Сперечатися батько не став, з владою жити в спокої, весілля переграв,

думав — шкодувати не варто.

В день на Покров пішли, у хату увійшли з кумачами.

До оперу Катю вели з

заплаканими очима.

Що ж ти, батюшко, змінював мене на іуду?

Без милого друга з опером жити не

буду.

І, помолившись у шлях, життя себе позбавила.

У серці, під дівочі груди,

гострий кинджал встромила.

Прощай, будь-який мій, з осоромленим жити не годі.

Цю фату зі мною матінка в труну

покладе.

Виплели стрічку з кіс.

Катя лежить як жива.

З-під вінця на цвинтар.

Отже, доля така.

Опер заслав батька, дружку згноїв у вибої, досхочу попив винця і в'їхав у їх будинок

другою.