Девочка-пай 2 - Михаил Круг

В блестящем платье, золоте и жемчугах, каблук на шпильке, а в руках букет из роз.

Бардак молчит, а ты идешь вся на понтах.

А помнишь, как тебе свои я розы нес.

Когда в пустом трамвае ехали домой, полночный город замолкал и засыпал,

Как пахли почки набухавшие весной, я от любых невзгод тебя оберегал.

Я каждый день тебя на зоне вспоминал, мои мечты быть может, сбудутся теперь.

Как на прощанье тебя в щеку целовал ты улыбалась и захлопывала дверь.

Как не хотелось мне, прощаясь уходить, ах, сколько было нам с тобой прекрасных лет,

И я не уходил я ждал, чтоб посмотреть, когда ты в спальне у себя погасишь свет.

А там, у арки, уже ждали молотнуть, я мог дворами, но я через арку шел,

Мне так хотелось по зубам им навернуть, один из них сейчас ментом - такой козел,

И я мочил его в той арке много раз, он был всегда готов на разный заподляк,

И я ему со смаком бил под левый глаз, и каждый вечер реставрировал синяк.

Ты помнишь, как в последний раз пришли в кабак, а там с ментами участковый отдыхал,

Он только что заочно кончил свой ЮрФак он пьяный был, тебя на танец приглашал.

Влюбился, вошь цветная, к мамочке пошел, а дальше твой папаша, вникнув, что к чему,

За то, что этому менту в подъезде щелк, меня на восемь лет упрятали в тюрьму.

И вот я здесь, ты через зал к столу идешь, не улыбнешься, не узнаешь - сколько зим.

Тебе сегодня день рожденья, ты цветешь, а я, как фраер, за бутылочкой один,

И я пошлю с официантом, чтоб дал знать, маляву в строчку - не грусти и не скучай.

Ты побежишь меня по столикам искать в блестящем платье, жемчугах ... девочка пай.

У блискучій сукні, золоті та перлів, каблук на шпильці, а в руках букет з троянд.

Бардак мовчить, а ти йдеш на понтах.

А пам'ятаєш, як тобі свої троянди ніс.

Коли в порожньому трамваї їхали додому, північне місто замовкло і засинало,

Як пахли нирки, що набухали навесні, я від будь-яких негараздів тебе оберігав.

Я щодня тебе на зоні згадував, мої мрії, можливо, збудуться тепер.

Як на прощання тебе в щоку цілував ти посміхалася і зачиняла двері.

Як не хотілося мені, прощаючись йти, ах, скільки було нам з тобою прекрасних років,

І я не йшов я чекав, щоб подивитися, коли ти в спальні в себе погасиш світло.

А там, біля арки, вже чекали молотнути, я міг дворами, але через арку йшов,

Мені так хотілося по зубах їм навернути, один з них зараз ментом - такий цап,

І я мочив його в тій арці багато разів, він був завжди готовий на різний задуха,

І я йому зі смаком бив під ліве око, і щовечора реставрував синець.

Ти пам'ятаєш, як востаннє прийшли в шинок, а там із ментами дільничний відпочивав,

Він щойно заочно скінчив свій Юрфак він п'яний був, тебе на танець запрошував.

Закохався, воша кольорова, до матусі пішов, а далі твій тато, вникнувши, що до чого,

За те, що цьому менту в під'їзді клацнув, мене на вісім років запроторили до в'язниці.

І ось я тут, ти через зал до столу йдеш, не посміхнешся, не дізнаєшся – скільки зим.

Тобі сьогодні день народження, ти цвітеш, а я, як фраєр, за пляшкою один,

І я пошлю з офіціантом, щоб дав знати, малюкові в рядок - не сумуй і не нудь.

Ти побіжиш мене по столиках шукати у блискучій сукні, перлах… дівчинка пай.