Великий Устюг - Михаил Башаков

Занялась да задалась, да завелась

Намереньем веселым,

Да все к столичным селам

Хмельным несется вихрем.

Передел да перебор, да пересуд

Мирского всех устоев —

То дело непростое,

Померься с братом ихним.

Тонким клювом из горла узкого.

Больше есть, но нет крепче русского.

Мощи дарят да жгут недюжую,

А ну, давай-ка ее наружу.

Говори давай, говори давай, говори, говори, Великий Устюг.

Говори-давай, говори-давай, а нам Господь отпустит.

То не стон, да не вой, да не песнь,

А то мое сердечко

За старое местечко

Смешной молитвой бредит.

И не царь, да не поп, да не суд,

А может, сам Всевышний,

Гляди, да так уж вышло,

К нам на пирушку едет.

И не ведомо, что за силами.

Здесь мы можем летать бескрылыми.

Отвязались веревки жгучие,

Разговорами души мучили.

Говори — давай.

Вот и голь, да вот и боль, вот и смех

Лицом и наизнанку,

В сугроб несутся санки,

А спьяну мило-любо.

Утонуть, да угадать, обернуть

В узоры — все уменье.

Недюжее терпенье

Твои хранили губы.

Чернью вязано, ряжено серебро.

Како, Мыслете, Люди, Есть, Добро.

Небо рухнуло — кто горазд поднять?

Птиц по улицам с ребятней гонять.

То не слог, да не сруб, да не рук

Чугунное сплетенье,

А то святое пенье

Не умиравших ликов.

Вот и день, вот и год, вот и век

Да сквозь огонь кликуши,

Твои дождались уши

С другого света криков.

Сел на камень, ветрами точеный,

Вижу будто, что напророчено,

Да разве речью простою скажется?

Жди, пока с ветром все уляжется.

Храмов белых снега не тают здесь,

С горем поровну коротают здесь,

Что не боязно — то обидно здесь,

Рассужденьям конца не видно здесь.

С деревами сомкнемся голыми,

А ну столицы хлестать глаголами,

Север греет и юг одна весна,

Изрекаем любовь и радостно.

Говори-давай.

Зайнялася та задалася, так завелася

Наміром веселим,

Так все до столичним селам

Хмільним мчить вихором.

Переділ так перебір, так пересуд

Мирського всіх підвалин —

Те справа непроста,

Поміряйся з братом їхнім.

Тонким дзьобом із горла вузького.

Більше є, але немає міцнішого за російську.

Мощі дарують та джгут недюжую,

Ану, давай її назовні.

Говори давай, говори давай, говори, говори, Великий Устюг.

Говори-давай, говори-давай, а нам Господь відпустить.

То не стон, так не вій, так не пісня,

А то моє серце

За старе містечко

Смішною молитвою марить.

І не цар, так не поп, так не суд,

А може, сам Всевишній,

Дивись, так уже так вийшло,

До нас на гулянку їде.

І не відомо, що за силами.

Тут ми можемо літати безкрилими.

Відв'язалися мотузки пекучі,

Розмовами душі мучили.

Говори — давай.

Ось і голь, так ось і біль, ось і сміх

Особою і виворіт,

У гурбу мчать санки,

А сп'яну мило-любо.

Потонути, та вгадати, обернути

Візерунки — все вміння.

Нетерпляче терпіння

Твої зберігали губи.

Черні в'язане, ряжене срібло.

Яко, Мислете, Люди, Є, Добро.

Небо впало — хто здатний підняти?

Птахів по вулицях з дітей ганяти.

То не склад, так не зруб, так не рук

Чавунне сплетіння,

А то святий спів

Чи не вмирали ликів.

Ось і день, ось і рік, ось і століття

Так, крізь вогонь клікуші,

Твої дочекалися вуха

З іншого світла криків.

Сів на камінь, вітрами точений,

Бачу ніби, що напророчено,

Так хіба промовою простою позначиться?

Чекай, поки з вітром все вляжеться.

Храмів білих снігу не тануть тут,

З горем порівну коротають тут,

Що не боязно — те образливо тут,

Міркуванням кінця не видно тут.

З деревами зімкнемося голими,

А ну столиці плескати дієсловами,

Північ гріє і південний весна,

Вимовляємо любов і радісно.

Говори-давай.