Смерч - Михаил Башаков

Злится натянутый вечер,

Спирт будоражит умы.

Донышко уж не далече,

Где бы взять денег взаймы?

В небе одни дирижабли

Под облаками парят.

Я наступаю на грабли

Вот уж какой раз подряд.

Но там, далеко-далеко

Зарождается день, распеваются птицы…

Ну, а мне что-то снится,

И когда я проснусь, мне вдруг станет легко!

Стала мне милка не милой,

Стал край родной мне — острог.

Я напоролся на вилы,

Падая в пахнущий стог…

Гнул понапрасну я спину,

В корне неправильно жил.

Я напоролся на мину,

Что сам вчера подложил.

Но там, далеко-далеко…

Спряталось где-то раздолье,

Снова в потемках брожу.

Из подземелья в подполье

Я, выходя, ухожу…

Дует осколочный ветер,

Нам ничего не сберечь,

Все, что сейчас есть на свете,

Крутит безудержно смерч.

И я, как девица в бикини,

В стеганом ватнике страж.

Жгучий огонь темно-синий —

Вот предо мною пейзаж.

И злится натянутый вечер,

И нам ничего не сберечь,

И донышко уж не далече…

И крутит безудержно смерч.

Злиться натягнутий вечір,

Спирт розбурхує уми.

Донечко вже не далекі,

Де взяти грошей у борг?

У небі одні дирижаблі

Під хмарами ширяють.

Я наступаю на граблі

Ось уже якраз поспіль.

Але там, далеко-далеко

Зароджується день, співають птахи.

Ну, а мені щось сниться,

І коли я прокинуся, мені раптом стане легко!

Стала мені мила не мила,

Став край рідний мені — острог.

Я напоровся на вили,

Падаючи в пахнучий стог...

Гнув даремно я спину,

У корені неправильно жив.

Я напоровся на міну,

Що сам учора підклав.

Але там, далеко-далеко…

Сховалося десь роздолля,

Знову в темряві блукаю.

З підземелля в підпіллі

Я, виходячи, йду...

Дме осколковий вітер,

Нам нічого не зберегти,

Все, що зараз є на світі,

Крутить нестримно смерч.

І я, як дівчина в бікіні,

У стеганному ватнику страж.

Пекучий вогонь темно-синій—

Ось переді мною краєвид.

І злиться натягнутий вечір,

І нам нічого не зберегти,

І дінце вже недалеко...

І крутить нестримно смерч.