Философ - Михаил Башаков

Раз один мужчина пылкий,

По призванию философ,

Подошел к двери с ухмылкой —

Дверь закрыта на тяжелый на засов.

Но, способностью чудесной

От природы наделен,

Силой мысли, науке неизвестной,

Мог предметы двигать он.

С одного лишь полувзгляда —

Хочешь — верь или не верь,

Хочешь — смейся до упаду —

Он с петель срывает эту дверь.

И от этой процедуры

Ахнул весь честной народ,

Завизжали бабы-дуры,

С мужиков катит холодный пот.

А за дверью той девица,

И румяна, и стройна.

Но не грустит, не веселится —

Не иначе как она больна.

И все ее движения совершенны:

Как пройдет иль поведет рукой.

Только в проявлении душевном

Нету с миром связи никакой.

Вот стоит наш кавалер незваный,

Напрягает острый ум,

А вокруг него какой-то странный

Эмоциональный вакуум.

Из тебя хочу извлечь заразу, —

Так с красавицей повел он речь.

-

Я в тебя влюбился сразу,

Ослепленный белизною твоих плеч.

Магнетизма серебристым светом

Он ее окутывать решил

И старался возбудить при этом

В ней красивые движения души.

И пусть бесплодная затея эта,

Но дайте исчерпать ему порыв.

Ведь узнать пути другого нету

Как сгорают и рождаются миры.

Так у нас любой философ строго

Хочет жизнь куда-нибудь вливать,

А между тем полезнее намного

Со своим несовершенством воевать.

И особенных способностей не надо —

Просто все, как есть, прими и Бог с тобой.

Вспыхнет сердце у того, кто рядом

И, что главное, горит само собой.

Раз один чоловік палкий,

За покликанням філософ,

Підійшов до двері з усмішкою —

Двері зачинені на важкий на засув.

Але, здатністю чудовою

Від природи наділений,

Силої думки, науці невідомої,

Міг предмети рухати він.

З одного лише півпогляду —

Хочеш — вір чи не,

Хочеш — смійся до упаду —

Він з петель зриває ці двері.

І від цієї процедури

Ахнув весь чесний народ,

Заверещали баби-дури,

З чоловіків котить холодний піт.

А за дверями тієї дівчини,

І рум'яна, і струнка.

Але не сумує,не веселиться —

Не інакше як вона хвора.

І всі її рухи досконалі:

Як пройде або поведе рукою.

Тільки в прояві душевному

Нема зі світом зв'язку ніякого.

Ось стоїть наш кавалер непроханий,

Напружує гострий розум,

А навколо нього якийсь дивний

Емоційний вакуум.

З тебе хочу витягти заразу, —

Так із красунею повів він промову.

-

Я в тебе закохався відразу,

Осліплений білизною твоїх плечей.

Магнетизму сріблястим світлом

Він її¦окутувати вирішив

І старався порушити при цьому

У ній гарні рухи душі.

І нехай безплідна витівка ця,

Але дайте вичерпати йому порив.

Адже дізнатися про шляхи іншого немає

Як згоряють і народжуються світи.

Так у нас будь-який філософ суворо

Хоче життя кудись вливати,

А тим часом корисніше набагато

З своєю недосконалістю воювати.

І особливих здібностей не треба —

Просто все, як є, прийми і Бог із тобою.

Спалахне серце у того, хто поруч

І, що головне, горить само собою.