La Belle Dame Sans Merci - Loreena McKennitt

Oh what can ail thee, knight-at-arms,

Alone and palely loitering?

The sedge has withered from the lake,

And no birds sing.

II Oh what can ail thee, knight-at-arms,

So haggard and so woe-begone?

The squirrel’s granary is full,

And the harvest’s done.

III

I see a lily on thy brow,

With anguish moist and fever-dew,

And on thy cheeks a fading rose

Fast withereth too.

IV I met a lady in the meads,

Full beautiful — a faery’s child,

Her hair was long, her foot was light,

And her eyes were wild.

I made a garland for her head,

And bracelets too, and fragrant zone;

She looked at me as she did love,

And made sweet moan.

VI I set her on my pacing steed,

And nothing else saw all day long,

For sidelong would she bend, and sing

A faery’s song.

VII

She found me roots of relish sweet,

And honey wild, and manna-dew,

And sure in language strange she said —

'I love thee true'.

VIII

She took me to her elfin grot,

And there she wept and sighed full sore,

And there I shut her wild wild eyes

With kisses four.

IX And there she lulled me asleep

And there I dreamed — Ah!

woe betide!

-

The latest dream I ever dreamt

On the cold hill side.

I saw pale kings and princes too,

Pale warriors, death-pale were they all;

They cried — 'La Belle Dame sans Merci

Hath thee in thrall!'

XI I saw their starved lips in the gloam,

With horrid warning gaped wide,

And I awoke and found me here,

On the cold hill’s side.

XII

And this is why I sojourn here

Alone and palely loitering,

Though the sedge is withered from the lake,

And no birds sing.

О, що може зашкодити тобі, лицар-збройний,

Самотній і блідо байдужий?

Всохла осока з озера,

І не співають птахи.

II О, що може зашкодити тобі, лицар-збройний,

Такий виснажений і такий горе?

Білочка переповнена,

І жнива закінчено.

III

Я бачу лілію на твоєму чолі,

З тугою вологою і гарячково-росою,

А на твоїх щоках зів’яла троянда

Швидко в'яне теж.

IV Я зустрів жінку на меді,

Повна красива — дитина феї,

Волосся в неї було довге, нога легка,

І очі її були дикі.

Я зробила гірлянду для її голови,

І браслети теж, і запашна зона;

Вона дивилася на мене, як любила,

І зробила солодкий стогін.

VI Я поставив її на свого хадучого коня,

І нічого іншого цілий день не бачив,

Бо боком би вона гнулась, і співала

Пісня феї.

VII

Вона знайшла мені коріння солодкого смаку,

І мед дикий, і манна роса,

І звичайно дивною мовою вона сказала —

'Я люблю тебе по-справжньому'.

VIII

Вона відвела мене до свого ельфійського гроту,

І там вона заплакала і зітхала повною хворобою,

І там я заплющив її дикі дикі очі

З поцілунками чотири.

IX І там вона приспала мене

І тут мені мрілося — Ах!

горе!

-

Останній сон, який мені снився

На холодному схилі пагорба.

Я бачив блідих королів і принців,

Бліді воїни, бліді до смерті були всі вони;

Вони плакали — «La Belle Dame sans Merci».

Ти в плену!'

XI Я бачив їхні голодні уста в морі,

З жахливим попередженням широко роззяв,

І я прокинувся і знайшов мене тут,

На холодному пагорбі.

XII

Ось чому я тут перебуваю

Самотній і блідо байдужий,

Хоч осока висохла з озера,

І не співають птахи.