The Lady of Shalott - Loreena McKennitt

On either side of the river lie

Long fields of barley and of rye

That clothe the wold and meet the sky;

And thro' the field the road run by

To many-towered Camelot;

And up and down the people go

Gazing where the lilies flow

Round an island there below

The island of Shalott

Willows whiten, aspens quiver

Little breezes dusk and shiver

Thro' the wave that runs for ever

By the island in the river

Flowing down to Camelot

Four grey walls, and four grey towers

Overlook a space of flowers

And the silent isle embowers

The Lady of Shalott

Only reapers, reaping early

In among the bearded barley

Hear a song that echoes cheerly

From the river winding clearly

Down to tower’d Camelot;

And by the moon the reaper weary

Piling sheaves in uplands airy

Listening, whispers «'tis the fairy

The Lady of Shalott.»

There she weaves by night and day

A magic web with colours gay

She has heard a whisper say

A curse is on her if she stay

To look down to Camelot

She knows not what the curse may be

And so she weaveth steadily

And little other care hath she

The Lady of Shalott

And moving through a mirror clear

That hangs before her all the year

Shadows of the world appear

There she sees the highway near

Winding down to Camelot;

And sometimes thro' the mirror blue

The knights come riding two and two

She hath no loyal knight and true

The Lady Of Shalott

But in her web she still delights

To weave the mirror’s magic sights

For often thro' the silent nights

A funeral, with plumes and lights

And music, went to Camelot;

Or when the moon was overhead

Came two young lovers lately wed

«I am half sick of shadows,» she said

The Lady Of Shalott

A bow-shot from her bower-eaves

He rode between the barley sheaves

The sun came dazzling thro' the leaves

And flamed upon the brazen greaves

Of bold Sir Lancelot

A red-cross knight for ever kneel’d

To a lady in his shield

That sparkled on the yellow field

Beside remote Shalott

His broad clear brow in sunlight glow’d;

On burnish’d hooves his war-horse trode;

From underneath his helmet flow’d

His coal-black curls as on he rode

As he rode down to Camelot

From the bank and from the river

He flashed into the crystal mirror

«Tirra Lirra,» by the river

Sang Sir Lancelot

She left the web, she left the loom

She made three paces thro' the room

She saw the water-lily bloom

She saw the helmet and the plume

She looked down to Camelot

Out flew the web and floated wide;

The mirror cracked from side to side;

«The curse is come upon me,» cried

The Lady of Shalott

In the stormy east-wind straining

The pale yellow woods were waning

The broad stream in his banks complaining

Heavily the low sky raining

Over towered Camelot;

Down she came and found a boat

Beneath a willow left afloat

And round about the prow she wrote

The Lady of Shalott

And down the river’s dim expanse

Like some bold seer in a trance

Seeing all his own mischance —

With a glassy countenance

Did she look to Camelot

And at the closing of the day

She loosed the chain and down she lay;

The broad stream bore her far away

The Lady of Shalott

Heard a carol, mournful, holy

Chanted loudly, chanted lowly

Till her blood was frozen slowly

And her eyes were darkened wholly

Turn’d to towered Camelot

For ere she reach’d upon the tide

The first house by the water-side

Singing in her song she died

The Lady of Shalott

Under tower and balcony

By garden-wall and gallery

A gleaming shape she floated by

Dead-pale between the houses high

Silent into Camelot

Out upon the wharfs they came

Knight and burgher, lord and dame

And round the prow they read her name

The Lady of Shalott

Who is this?

And what is here?

And in the lighted palace near

Died the sound of royal cheer;

And they crossed themselves for fear

All the knights at Camelot;

But Lancelot mused a little space

He said, «She has a lovely face;

God in his mercy lend her grace

The Lady of Shalott.»

По обидва боки річки лежать

Довгі поля ячменю та жита

Що одягає світ і зустрічає небо;

І через поле дорога

До багатобаштового Камелота;

І вгору і вниз люди ходять

Дивлячись, куди течуть лілії

Навколо острова внизу

Острів Шалотт

Біліють верби, сагайдаки осики

Маленькі вітерці сутінки й тремтять

Крізь хвилю, що біжить вічно

Біля острова в річці

Спускається до Камелота

Чотири сірі стіни і чотири сірі вежі

Побачте простір квітів

І тихий острів embowers

Леді Шалотт

Тільки женці, рано жнуть

В серед бородатого ячменю

Послухайте пісню, яка лунає веселим луною

Від річки звивається чітко

Вниз до камелоту з вежею;

А до місяця жнець втомився

Нагромадження снопів у високогір’ях повітряне

Слухаючи, шепоче «це фея

Леді Шалотт.»

Там вона тче вдень і вночі

Чарівна мережа з гейськими кольорами

Вона почула шепіт

Прокляття на неї, якщо вона залишиться

Щоб поглянути вниз на Камелот

Вона не знає, яке може бути прокляття

І тому вона неухильно плететься

І мало іншого вона має

Леді Шалотт

І переміщення крізь дзеркало чисте

Це висить перед нею цілий рік

З’являються тіні світу

Там вона бачить шосе неподалік

Перехід до Камелота;

А іноді через синє дзеркало

Лицарі їдуть верхи на двох

У неї немає вірного лицаря і справжнього

Леді з Шалотт

Але в своїй мережі вона все ще в захваті

Щоб сплести чарівні приціли дзеркала

Бо часто через тихі ночі

Похорон із перьями та вогнями

І музика, пішла в Камелот;

Або коли над головою був місяць

Нещодавно одружилися двоє молодих закоханих

«Я наполовину втомилася від тіней», — сказала вона

Леді з Шалотт

Постріл із лука з її карниза

Він їхав між ячмінними снопами

Сонце засвітило листя

І спалахнув на мідних шнотках

Про сміливого сера Ланселота

Лицар Червоного Хреста назавжди став на коліна

До жінки в йому щиті

Це іскрилося на жовтому полі

Біля віддаленого Шалотта

Його широка прозора брова сяяла в сонячному світлі;

На гірких копитах його бойовий кінь ступав;

З-під його шолома текло

Його чорні як вугілля кучері, коли він їхав

Коли він спускався до Камелота

З берега і з річки

Він блиснув у кришталеве дзеркало

«Тірра Лірра», біля річки

Співав сер Ланселот

Вона покинула павутину, залишила ткацький верстат

Вона пройшла три кроки кімнатою

Вона побачила, як зацвіла латаття

Вона побачила шолом і шлейф

Вона подивилася на Камелота

Вилетіла павутина і широко попливла;

Дзеркало тріснуло з боку в бік;

«Прокляття прийшло на мене», — вигукнув

Леді Шалотт

У штормовий східний вітер напружується

Блідо-жовті ліси зникали

Широкий потік скарг у його банках

Низьке небо сильний дощ

Над височіли Камелот;

Вона прийшла вниз і знайшла човен

Під вербою, що залишилася на плаву

А про нос вона написала

Леді Шалотт

І вниз по тьмяному простору річки

Як якийсь сміливий провидець у трансі

Побачивши всі свої власні нещастя —

Зі скляним обличчям

Чи дивилася вона на Камелота

І під час закриття дня

Вона звільнила ланцюг і лежала;

Широкий потік відніс її далеко

Леді Шалотт

Почула колядку, скорботну, святу

Голосно скандували, тихо співали

Поки її кров повільно замерзла

І її очі зовсім потемніли

Повернувся до баштованого Камелота

Бо перш ніж вона досягла припливу

Перший будинок біля води

Співаючи у своїй пісні, вона померла

Леді Шалотт

Під вежею та балконом

По садовій стіні та галереї

Блискуча фігура, біля якої вона пливла

Мертвий-блідий між хат високими

Тиха в Камелот

Вони вийшли на пристані

Лицар і міщанин, лорд і дама

А навколо носа прочитали її ім’я

Леді Шалотт

Хто це?

А що тут ?

І в освітленому палаці поруч

Померли від звуку королівського вітання;

І перехрестилися від страху

Усі лицарі в Камелоті;

Але Ланселот поміркував трохи місця

Він сказав: «У неї прекрасне обличчя;

Бог у Своєму милосерді дає їй благодать

Леді Шалотт.»