Крыса-ревность - LOBODA

Чем меньше знаешь, лучше спишь -

Теперь я на себе проверил.

Кто это выдумал, конечно,

Был мудрый чёрт,

Он знал потери.

Куда луна с небес ушла?

Ушла сиять в чужой постели.

И крови требует душа,

А разум возразить не смеет.

И эта боль дает мне власть,

И я парю на чёрных крыльях,

Как будто сердце из стекла

Дракона кровью вдруг налилось.

Я так хочу спасти тебя,

Но защищаю неумело.

В мозгу пульсируют слова:

Как ты могла?

Как ты посмела??

Поселилась и пригрелась

В моём сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить её,

Но вместе с ней убью и сердце я.

Запущен дом, в пыли мозги.

Всё ниже падаю, всё ниже.

Я умираю от тоски,

А наяву чертей я вижу.

Себе не в силах отказать

В такой уж слабенькой надежде,

Что ты придёшь в мою кровать

Так нежно, нежно, нежно, нежно...

И эта боль дает мне власть,

Рука сильна и поступь смела,

Но сердце не даёт понять:

"Как ты могла? Как ты посмела?".

Не может всё как прежде быть -

Измена для тебя не нова.

И может всё смогу забыть.

И всё по кругу снова, снова.

Поселилась и пригрелась

В моём сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить её,

Но вместе с ней убью и сердце я.

Поселилась и пригрелась

В моём сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить её,

Но вместе с ней убью и сердце...

Поселилась и пригрелась

В моём сердце крыса-ревность.

Гложет сердце крыса-ревность.

Я могу убить её,

Но вместе с ней убью и сердце я.

Чим менше знаєш, краще спиш -

Тепер я перевірив на собі.

Хто це вигадав, звичайно,

Був мудрий чорт,

Він знав втрати.

Куди місяць з небес пішов?

Пішла сяяти в чужому ліжку.

І крові вимагає душа,

А розум заперечити не сміє.

І цей біль дає мені влада,

І я парю на чорних крилах,

Наче серце зі скла

Дракона кров'ю раптом налилося.

Я так хочу тебе врятувати,

Але захищаю невміло.

У мозку пульсують слова:

Як ти могла?

Як ти посміла?

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце я.

Запущено будинок, у пилюці мізки.

Все нижче падаю, все нижче.

Я вмираю від туги,

А наяву чортів я бачу.

Собі не в змозі відмовити

У такій слабенькій надії,

Що ти прийдеш у моє ліжко

Так ніжно, ніжно, ніжно, ніжно...

І цей біль дає мені влада,

Рука сильна і хода смілива,

Але серце не дає зрозуміти:

"Як ти могла? Як ти посміла?"

Не може все як раніше бути -

Зрада для тебе не нова.

І може все зможу забути.

І все по колу знову, знову.

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце я.

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце...

Оселилася та пригрілася

У моєму серці щур-ревнощі.

Глине серце щур-ревнощі.

Я можу вбити її,

Але разом із нею вб'ю і серце я.