Я люблю его - Ирина Билык, Arktika

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Бывает так, что и не ждёшь,

а всё само собой случится,

Но если всё, что скажет сердце, ты поймёшь -

Оно совсем уже не так, как раньше будет биться.

Когда однажды встретила его,

Казалось всё вокруг остановилось.

Одно мгновение до счастья моего,

Которое так часто мне ночами снилось.

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Бывает так, что сами мы

В себе никак не разберёмся,

И даже если бесконечно влюблены:

То слёзы льём, то искренне смеёмся.

Мне о тебе так сладко говорить,

Пусть даже все слова мои простые.

И знаешь, как легко мне в этом мире жить,

Когда с тобой такие мы уже родные.

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Я люблю его за то,

что рядом с ним теплее лето,

Не потому что от него светло,

а потому что рядом с ним не надо света.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.

Буває так, що й не чекаєш,

а все само собою станеться,

Але якщо все, що скаже серце, ти зрозумієш -

Воно зовсім не так, як раніше битися.

Коли одного разу зустріла його,

Здавалося, все навколо зупинилося.

Одна мить до щастя мого,

Яке так часто мені ночами снилося.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.

Буває так, що ми самі

У собі не розберемося,

І навіть якщо нескінченно закохані:

То сльози ллємо, то щиро сміємося.

Мені про тебе так солодко говорити,

Нехай навіть усі мої слова прості.

І знаєш, як легко мені в цьому світі жити,

Коли з тобою ми такі вже рідні.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.

Я люблю його за те,

що поруч із ним тепліше літо,

Не тому, що від нього світло,

а тому що поруч з ним не треба світла.