Stillborn - Harakiri for the Sky

I wonder if depression ever ends

Or if it will end me

I’m still dancing on the edge of the blade

Till it cuts me in half

Some days I feel everything at once

Other days I feel nothing at all

So what’s worse?

Drowning beneath the waves or dying from the thirst?

I dropped my Prozac from one day to the other

I do not regret, why should I bother?

I just wonder what will happen?!

Maybe it will kill me… eventually set me free…

Neither do I ask the night to explain

I wait for it and it envelops me

And so you, me, gloom and light…

…and shadows… are

Don’t charm away my melancholy, it’s everything I’ve got

To me it’s kind of death, but I’m forced to keep living

I won’t glorify or romanticize what you call heartbreak

But nothing in this world was promised or belong to you

Someday someone won’t be afraid of the lows I drag

They won’t stay on the shore, they’ll meet me in the depths

I am not dead but also not alive

I seem like a ghost with a beating heart

Cause death is not the greatest loss in life

But what dies inside us while we fledge

We are walking away quietly into empty spaces

We are trying to close the gaps of the past

Cause of all sad words of tongue or pen

The saddest are these: 'It might have been'

Don’t charm away my melancholy, it’s everything I’ve got

To me it’s kind of death, but I’m forced to keep living

I won’t glorify or romanticize what you call heartbreak

But nothing in this world was promised or belonged to you…

…was promised or belonged to you

Цікаво, чи депресія колись закінчиться

Або якщо це закінчить мене

Я все ще танцюю на лезі

Поки це не розріже мене навпіл

Іноді я відчуваю все зразу

В інші дні я взагалі нічого не відчуваю

Так що гірше?

Тонути під хвилями чи вмирати від спраги?

Я кинув прозак із дня на день

Я не жалкую, навіщо мені турбуватися?

Мені просто цікаво, що станеться?!

Можливо, це вб’є мене… зрештою звільнить…

Я також не прошу ніч пояснити

Я чекаю цього і воно огортає мене

І так ти, я, морок і світло…

…і тіні… є

Не зачаруйте мою меланхолію, це все, що у мене є

Для мені це свого роду смерть, але я змушений продовжувати жити

Я не буду прославляти чи романтизувати те, що ви називаєте розбитим серцем

Але нічого в цьому світі не було обіцяно і не належало вам

Колись хтось не буде боятися падінь, які я тягну

Вони не залишаться на березі, вони зустрінуть мене в глибині

Я не мер, але й не живий

Я здається привидом із серцем, що б’ється

Тому що смерть — це не найбільша втрата в житті

Але те, що вмирає всередині нас, поки ми вилітаємо

Ми тихо йдемо в пусті місця

Ми намагаємося закрити прогалини минулого

Причина всіх сумних слів язика чи пера

Найсумніші з них: «Це могло бути»

Не зачаруйте мою меланхолію, це все, що у мене є

Для мені це свого роду смерть, але я змушений продовжувати жити

Я не буду прославляти чи романтизувати те, що ви називаєте розбитим серцем

Але нічого в цьому світі не було обіцяно і не належало вам…

...був обіцяний або належав вам