В последнюю осень - ГРОТ, Лена Август

Мёртвые гении в лодках деревянных

Плывут по нашим рукам, словно по океану

Мы чествуем, побеждающую смерть, мысль

Несём её к самым далёким берегам и мысам

Цветами оторочены борта

И нашими устами говорит спящий капитан

Фразы, избитые временем, одно да потому

Но ни один из гениев во времени не потонул

Мы идём с пресловутыми истинами

По земле, что на ней были выстраданы

Где за них гнили в тюрьмах, шли до конца

Рубцами и мозолями покрывались сердца

Гении, чья жизнь была вызывающе короткой

Плывут по нашим рукам в заколоченных лодках

Сколько бы мы не дробили из целого половин

Формулы скажут о единстве, стихи - о любви

В последнюю осень

Здесь былина куётся и льётся в формы железо

Здесь добывается песня где-то во внутренних шахтах

И занырнув с головою, стальные прутья разрезав

Возвращается с добычей к нам измученный автор

Он вроде тихо в углу, но внутри поворачивал глыбы

В четырёх стенах, днём или посреди ночи

Ты не видел тот мир, откуда он только что прибыл

Расставив все точки и свою песню закончив

Забираясь на буквы, как по скалам, по бумаге

И рычала гортань, будто грузовой состав

Одинокие путники шли в его маленький лагерь

К небольшому костру от дороги устав

Они уснут у огня, там где пламени танцы

На утро двинутся в путь, что опасен и далёк

Забирая с собой наборы звуков и вибраций

И в ушах согревает их от костра цифровой уголёк

В последнюю осень

В последнюю осень, ни строчки, ни вздоха

Последние песни осыпались летом

Прощальным костром догорает эпоха

И мы наблюдаем за тенью и светом

В последнюю осень

Мертві генії в дерев'яних човнах

Пливуть по наших руках, наче по океану

Ми вшановуємо, що перемагає смерть, думка

Несемо її до найдальших берегів і мис

Квітами облямовані борти

І нашими вустами каже сплячий капітан

Фрази, побиті часом, одне та тому

Але жоден із геніїв у часі не потонув

Ми йдемо з горезвісними істинами

По землі, що на ній були вистраждані

Де за них гнили у в'язницях, йшли до кінця

Рубцями та мозолями покривалися серця

Генії, чиє життя було зухвало коротким

Пливуть по наших руках у забитих човнах

Скільки б ми не дробили з цілої половини

Формули скажуть про єдність, вірші - про кохання

Остання осінь

Тут билина кується і ллється у форми залізо

Тут здобувається пісня десь у внутрішніх шахтах

І зануривши з головою, сталеві прути розрізавши

Повертається зі здобиччю до нас змучений автор

Він начебто тихо в кутку, але всередині повертав брили

У чотирьох стінах, удень або посеред ночі

Ти не бачив той світ, звідки він щойно прибув

Розставивши всі крапки і свою пісню закінчивши

Забираючись на літери, як по скелях, папером

І гарчала гортань, ніби вантажний склад

Самотні мандрівники йшли до його маленького табору

До невеликого багаття від дороги статут

Вони заснуть біля вогню, там, де полум'я танці

На ранок рушать у дорогу, що небезпечний і далекий

Забираючи з собою набори звуків та вібрацій

І у вухах зігріває їх від багаття цифровий куточок

Остання осінь

В останню осінь, ні рядки, ні зітхання

Останні пісні обсипалися влітку

Прощальною багаттям догорає епоха

І ми спостерігаємо за тінню та світлом

Остання осінь