Неповторимым - ГРОТ, Лена Август

В прекрасном яростном мире,

Где ходят за руку жизнь и смерть,

Проходят тысячи линий,

Все через меня выливаются в свет.

Запомни навсегда, малыш, ты - это только конверт,

Всё когда-то прекратится и пепел взлетит наверх,

Однажды ты почувствуешь психологический озноб,

Не пугайся, это внутри тебя письмо.

После пожара на месте дома останется печка,

Так и мысль остаётся осваивать вечность,

Колыбельная мамы уносит в сон дитя -

Хранимое в тебе шире и больше тебя.

Мы как корабль из гвоздей и досок,

Но из крови и костей, лишь доставки способ,

Я служил кораблю, но был туп,

Позабыв, что корабль - это раб груза на борту.

Небом подаренный талант удержи,

Только знай - он тебе не принадлежит.

И я смиряюсь быть повязкой на чужом порезе,

Или лампочкой в палате во время болезней,

Буду грифелем карандаша в руке профессора,

А может кочкой, о которую споткнётся агрессор,

Стану кистью художника и пусть рисует,

Я посредник, на большее не претендую.

Все провода отправятся в утиль,

Электричество пойдёт по другому пути

И та сила, что через тебя работает,

Всегда способна отыскать себе ещё кого-то,

Незаменимых нет, есть неповторимые,

В глубине запрятано письмо, сохрани его.

С большими сообщениями, разлетаясь по ветру,

Ищут адреса маленькие люди-конверты.

В прекрасном яростном мире,

Где ходят за руку жизнь и смерть,

Проходят тысячи линий,

Все через меня выливаются в свет.

Люди, словно травы-однолетники,

Хрупкое, но красочное царство.

Кем родиться, мы им не советники:

Пища, сухоцвет или лекарство.

Рвёмся через почву из-под груза мы,

Схваченные зовом изобилия.

Сколько ты ещё не слышал музыки,

Сколько не увидел в небе шпилей?

Сравнивай, записывай, оспаривай,

Нет от самого себя инструкции.

Высуши и собери в гербарии

Оттиски, цитаты, репродукции.

Сколько мы посеяли прекрасного

Тем, как мы чудовищно жестоки.

Чувствуй за кричащими контрастами

Жизнью управляющие токи.

Впитывай корнями минералы

Этого безмолвного загадочного царства,

Чтобы к осени твоим высказыванием стало:

«Пища», «Сухоцвет» или «Лекарство».

В прекрасном яростном мире,

Где ходят за руку жизнь и смерть,

Проходят тысячи линий,

Все через меня выливаются в свет.

У прекрасному лютому світі,

Де ходять за руку життя та смерть,

Проходять тисячі ліній,

Всі через мене виливаються у світло.

Запам'ятай назавжди, малюк, ти – це тільки конверт,

Все колись припиниться і попіл злетить нагору,

Якось ти відчуєш психологічний озноб,

Не лякайся, це всередині тебе лист.

Після пожежі на місці будинку залишиться пічка,

Так і думка залишається освоювати вічність,

Колискова мами забирає в сон дитину

Зберігається в тобі ширше і більше за тебе.

Ми як корабель із цвяхів та дощок,

Але з крові та кісток, лише доставки спосіб,

Я служив кораблю, але був тупий,

Забувши, що корабель – це раб вантажу на борту.

Небом подарований талант утримай,

Тільки знай – він тобі не належить.

І я змиряюсь бути пов'язкою на чужому порізі,

Або лампочкою в палаті під час хвороб,

Буду грифелем олівця в руці професора,

А може, купкою, про яку спіткнеться агресор,

Стану пензлем художника і нехай малює,

Я посередник, на більше не претендую.

Всі дроти вирушать в брухт,

Електрика піде іншим шляхом

І та сила, що через тебе працює,

Завжди здатна знайти собі ще когось,

Незамінних немає, є неповторні,

У глибині захований лист, збережи його.

З великими повідомленнями, розлітаючись за вітром,

Шукають адреси маленькі люди-конверти.

У прекрасному лютому світі,

Де ходять за руку життя та смерть,

Проходять тисячі ліній,

Всі через мене виливаються у світло.

Люди, мов трави-однолітники,

Крихке, але барвисте царство.

Ким народитись, ми їм не радники:

Їжа, сухоцвіт або ліки.

Рвемося через ґрунт з-під вантажу ми,

Схоплені покликом достатку.

Скільки ти ще не чув музики,

Скільки не побачив у небі шпилів?

Порівняй, записуй, заперечуй,

Немає від себе інструкції.

Висуши та збери в гербарії

Відбитки, цитати, репродукції.

Скільки ми посіяли прекрасного

Тим, як ми жахливо жорстокі.

Відчуй за кричачими контрастами

Життям керуючі струми.

Вбирай корінням мінерали

Цього безмовного загадкового царства,

Щоб до осені твоїм висловом стало:

«Їжа», «Сухоцвіт» або «Ліки».

У прекрасному лютому світі,

Де ходять за руку життя та смерть,

Проходять тисячі ліній,

Всі через мене виливаються у світло.