Поговорить - ГРОТ, Drummatix

Где-то среди нами не названных мест

Мёртвую деревню проглатывал лес.

Там, где из живущих никто не жилец,

Расставались сын и отец.

Одному пора за столетием лихим

Тихо обратиться в коренья и мхи,

А другому впредь без советов чужих

Самому отправиться в жизнь.

«Выйдешь сегодня же на заре,

Надышись таёжным дёрном и шорохами зверей.

За болотами места, куда я тебя не водил —

Человеческое море, но в том море ты будешь один.

Всё, чему я тебя научил,

Твоим бедам будет самой значительной из причин.

Там не знают сказок, что я читал тебе наизусть,

Там помогут, только если услышат: ‹я тебе пригожусь›.

Строят там дома в десять тысяч семей,

Десять тысяч разных железных дверей,

Будто бы повсюду свирепствует мор,

И заразен сам разговор.

Все скрывают залежи мечт и надежд,

Но всё заплесневеет в стоячей воде.

Душу изливают, совсем постарев,

Стае голубей во дворе.

Знай, что однажды придёт пора,

Ты почувствуешь, насколько сегодня я был не прав.

После стольких беспробудно закрытых дверей подряд

На твой стук ещё одну такую же запросто отворят.

С кем-то разительно не таким —

Назиданиям моим и своему опыту вопреки,

Когда на ночь отгремят засовы у каждой двери,

Вы сядете поговорить.»

Спой нам, птица-свет,

Мы не поём друг другу песен,

Вот уж целый век

По городам и весям

Молчат.

Спой о начале начал,

Спой, о чём пели мы до войны,

Пели мы до войны,

Спой, о чём мы здесь пели до тишины.

Десь серед нами неназваних місць

Мертве село проковтував ліс.

Там, де з тих, хто живе ніхто не мешканець,

Розлучалися син та батько.

Одному пора за століттям лихим

Тихо звернутися в коріння та мохи,

А іншому надалі без порад чужих

Самому вирушити у життя.

«Вийдеш сьогодні ж на зорі,

Надихайся тайговим дерном і шарудінням звірів.

За болотами місця, куди я тебе не водив

Людське море, але в цьому морі ти будеш один.

Все, чого я тебе навчив,

Твоїм бідам буде найважливішою з причин.

Там не знають казок, що я читав тобі напам'ять,

Там допоможуть тільки якщо почують: «Я тобі знадоблюся».

Будують там будинки в десять тисяч сімей,

Десять тисяч різних залізних дверей,

Ніби всюди лютує мор,

І заразна сама розмова.

Усі приховують поклади мрій та надій,

Але все запліснявіє у стоячій воді.

Душу виливають, зовсім постарівши,

Зграї голубів у дворі.

Знай, що одного разу прийде час,

Ти відчуєш, наскільки сьогодні я не мав рації.

Після стількох безпробудно зачинених дверей поспіль

На твій стукіт ще одну таку ж просто відчинять.

З кимось разюче не таким.

Настановам моїм та своєму досвіду всупереч,

Коли на ніч відгримлять засуви біля кожних дверей,

Ви сядете поговорити.

Заспівай нам, птах-світло,

Ми не співаємо один одному пісень,

Ось уже ціле століття

По містах та селах

Мовчать.

Заспівай про початок почав,

Заспівай, про що співали ми до війни,

Співали ми до війни,

Заспівай, що ми тут співали до тиші.