Никто, кроме нас - ГРОТ

Промах синего врача, флоры или фауны,

Мой сын болен — синдром Дауна.

Так ждал, сам вынашивал, будто сокровище наше-

Бьёт со спины судьба, меня никто не спрашивал,

Буду ли я доволен или рыдать навзрыд,

Отцовская гордость или бесконечный стыд?!

Кипит молодёжь сочная ближе к июню,

А я ему платком подтираю пенистые слюни.

И не заставить им меня не мечтать о внуке,

Искать повод на себя накладывать сильные руки.

Глупости — слёзы лить на кучу сердец,

Кто ещё останется с ним, кроме как его отец?

Ночью приступ с кровью, мутная картина,

Господа неистово благодарю за сына!

Больше жизни люблю, грязь нам летит вдогонку.

За руку его держу, идём потихоньку…

Промах синего врача, флоры или фауны,

Родина моя больна, синдром Дауна.

Молодые, слабые и рассеянная воля.

Не найдет даун искренние звёзды над полем.

Улыбается вечно на рёв матери.

Берегу силы поднимать страну с кровати!

Просит накормить с таким пылом и огнём-

Вот они, слёзы народа, мы ведь в России живём!

Слёзы от потерь больших в 19,

Самобичевание — идея нашей нации…

Наивная, в тупняках обманута страна.

С подбородка на крест похотливая слюна,

Спотыкаясь с матами, через границу бежит…

Гражданская гордость или бесконечный стыд?!

На коленях юноша, мокрый и больной…

Вряд ли кому-нибудь нужен — я остаюсь с тобой!

Родина голубоглазая, душа открытая,

А прижала чуть — тогда прощай, неумытая!

Зачем у бойца небритого, списанного в запас,

На плече партак серый — никто, кроме нас!

Собираясь в дорогу, через плечо плюют,

На земле чужой искать иной приют,

Искать счастье иное на лакированных пляжах,

А у меня зима берег с берегом вяжет.

У отца узнай, пусть раскидает причину,

Откуда любовь такой силы взял к сыну?

Ответ только бьёт прутьями в клетке грудной

И я остаюсь с больной, но моей страной!

Родина голубоглазая, душа открытая,

А прижала чуть — тогда прощай, неумытая!

Зачем у бойца небритого, списанного в запас,

На плече партак серый — никто, кроме нас!

Промах синього лікаря, флори чи фауни,

Мій син хворий - синдром Дауна.

Так чекав, сам виношував, ніби скарб наш.

Б'є зі спини доля, мене ніхто не питав,

Буду я ¦задоволений або ридати навзрид,

Батьківська гордість чи нескінченний сором?!

Кипить молодь соковита ближче до червня,

А я хусткою підтираю пінисті слини.

І не змусити ним мене не мріяти про онука,

Шукати привід на себе накладати сильні руки.

Дурниці - сльози лити на купу сердець,

Хто ще залишиться з ним, окрім як його батько?

Вночі напад з кров'ю, каламутна картина,

Господа шалено дякую за сина!

Більше життя люблю, бруд нам летить навздогін.

За руку його тримаю, йдемо потихеньку...

Промах синього лікаря, флори чи фауни,

Батьківщина моя хвора, синдром Дауна.

Молоді, слабкі та розсіяна воля.

Не знайде вниз щирі зірки над полем.

Усміхається вічно на рев матері.

Бережу сили піднімати країну з ліжка!

Просить нагодувати з таким пилом і вогнем-

Ось вони, сльози народу, ми адже в Росії живемо!

Сльози від втрат великих у 19,

Самобічування — ідея нашої нації…

Наївна, в тупняках обдурена країна.

З підборіддя на хрест хтива слина,

Спотикаючись з матами, через кордон біжить...

Громадянська гордість чи нескінченний сором?!

На колінах юнак, мокрий і хворий.

Навряд чи комусь потрібен — я залишаюся з тобою!

Батьківщина блакитноока, душа відкрита,

А притиснула трохи— тоді прощай, невмита!

Навіщо у бійця непоголеного, списаного в запас,

На плечі партак сірий — ніхто, крім нас!

Збираючись у дорогу, через плече плюють,

На землі чужий шукати інший притулок,

Шукати щастя інше на лакованих пляжах,

А у мене зима берег з берегом в'яже.

У батька дізнайся, нехай розкидає причину,

Звідки любов такої сили взяв до сина?

Відповідь тільки б'є прутами в грудній клітці

І я залишаюся з хворою, але моєю країною!

Батьківщина блакитноока, душа відкрита,

А притиснула трохи— тоді прощай, невмита!

Навіщо у бійця непоголеного, списаного в запас,

На плечі партак сірий — ніхто, крім нас!