Малосемейка - ГРОТ

Отпусти меня даль изумрудно-синяя

Двери заперты, окна занавешены инеем

Разбуди ветрами сквозными через обои

Зубы стучат, а я к тебе всё, только с тобой

Как щенок к трубе жмусь, боюсь панически

Греюсь и верю тепло не бывает техническим

И всё клеймешь меня маленьким, не взрослым

Мол это ребячество любить до гроба и после

Глубоко в крови печаль, русская, природная

Тянут со мною в унисон звезды над огородами

Через форточку грусть улетала с дымом

За форточкой зима — хозяйка и страна не рушимая

Не сорваться прочь с подкованным топотом

Тут не моё вроде, там не берут без опыта

Три этажа, коробки спят по шею в снегу

Отпусти меня, я сам так и не убегу

Припев: (х2)

Больно, тесно мне в бетоне бездушном

Ты обнимай меня, да не до удушья

Мне за линию, туда где тлеют лучи

Ты отпускай меня с лаской, жалеючи

Выведи меня тропинками чтобы никто не заметил

Я дальше на попутках в серебряном рассвете

Мне нужно вырваться, а дальше будь что будет

Бежать мимо холодных окон, самых темных судеб

И без меня пусть ходит сквозняк в том мире

Подъезд прокурен, кухня 4 на 4

Я оставил там грусть, ненужные вещи

Немой полумрак, пыль, и оконные трещины

Не найдешь теперь, одна в ночи вой

Встречай чужие жизни, слушай голос не родной

И не увидимся мы даже если хочется очень

Меня ведет звезда вдоль заснеженных обочин

Туда где музыка ждет, сверху не давят плиты,

А вечер яркий не делает меня убитым

Дорога долгая, вьюги чарующий танец

Ты попрощайся за меня со всеми, кто останется

Припев: (х2)

Больно, тесно мне в бетоне бездушном

Ты обнимай меня, да не до удушья

Мне за линию, туда где тлеют лучи

Ты отпускай меня с лаской, жалеючи

Відпусти мене далечінь смарагдово-синя

Двері зачинені, вікна завішані інеєм

Розбуди вітрами наскрізними через шпалери

Зуби стукають, а я до тебе все, тільки з тобою

Як щеня до труби тиснуся, боюся панічно

Греюся і вірю тепло не буває технічним

І все тавруєш мене маленьким, не дорослим

Мовляв це дитинство любити до труни і після

Глибоко в крові печаль, російська, природна

Тягнуть зі мною в унісон зірки над городами

Через кватирку смуток відлітав з димом

За кватиркою зима — господиня і країна незрушна

Не зірватись геть із підкованим тупотом

Тут не моє, там не беруть без досвіду

Три поверхи, коробки сплять по шиї в снігу

Відпусти мене, я сам так і не втечу

Приспів: (х2)

Боляче, тісно мені в бетоні бездушному

Ти обіймай мене, так не до задухи

Мені за лінію, туди де тліють промені

Ти відпускай мене з ласкам, жаліючи

Виведи мене стежками, щоб ніхто не помітив

Я далі на попутках у срібному світанку

Мені треба вирватися, а далі будь що буде

Бігти повз холодні вікна, найтемніші долі

І без мене нехай ходить протяг у світі.

Під'їзд прокурений, кухня 4 на 4

Я залишив там смуток, непотрібні речі

Німий напівтемрява, пил, і віконні тріщини

Не найдеш тепер, одна в ночі виття

Зустрічай чужі життя, слухай голос нерідний

І не побачимося ми навіть якщо хочеться дуже

Мене веде зірка вздовж засніжених узбіччя

Туди де музика чекає, зверху не тиснуть плити,

А вечір яскравий не робить мене вбитим

Дорога довга, завірюхи чарівний танець

Ти попрощайся за мене з усіма, хто залишиться

Приспів: (х2)

Боляче, тісно мені в бетоні бездушному

Ти обіймай мене, так не до задухи

Мені за лінію, туди де тліють промені

Ти відпускай мене з ласкам, жаліючи